Велика Схизма

У липні 1054 р. в імперській столиці Константинополі, під час Літургії, до Храму Святої Софії ввійшло троє священиків. Вони направилися до вівтаря. Це були легати папи Римського кардинал Гумберт, архієпископ Петро та диякон Фридріх. На престол вони поклали грамоту, в якій придавався анафемі вселенський Патріарх та всі його послідовники. Так відбулася найдраматичніша подія в історії Церкви – Велика Схизма!

Захід та Схід розходилися поступово і розкол відбувся не в один день. Хоча існували обрядові, догматичні, етичні та естетичні розбіжності, причиною непорозумінь, безумовно, були питання еклезіологічного характеру – різного розуміння Церкви, як євхаристійної спільноти, об'єднаної навколо єпископа. Історичними ж передумовами було декілька ключових моментів, які відіграли важливу роль в житті Церкви. Якщо на Сході Церква співправила ойкуменою разом з Імператором, то на Заході все відбувалося по іншому.

У 410 р. впав Рим, а у 476 р впала західна частина імперії. Влада Імператора була суто номінальною, почали утворюватися молоді варварські королівства, які приймали християнство з рук римського єпископа. Нарешті у 800 р. в Римі Папа коронував Карла Великого Імператором, на політичну і військову силу якого він міг розраховувати. Особливого загострення ситуація набрала силу у 1053 р., коли Вселенський Патріарх Михайло Керуларій зачинив в Константинополі всі храми з латинським обрядом. Для полагодження конфлікту Папа Римський Лев ІХ направив своїх легатів. Але знайти шляхи до примирення не вдалося і 16 липня 1054 р. римські легати відлучили від Церкви Вселенського Патріарха та придали анафемі всіх його послідовників.

Звинувачення Михайла Керуларія полягали у:

1) невизнанні ним Римської кафедри як першої апостольської, якій належить право опікуватися всіма Церквами;

2) що він не є законним Патріархом;

3) що він продає дари Божі;

4) оскопляє єпископів;

5) перехрещує вірних латинського обряду;

6) стверджує, що існує лише одна Церква  східного обряду;

7) дозволяє одружуватися священикам; Злословить Закон Мойсея;

8) не визнає filioque, a хліби для причастя готує на квасному хлібі;

9) дітей хрестить не раніше 8 дня, вимагає від жінок очищення.

Відлученню та анафемі підлягали також всі, хто не відступить від Михайла Керуларія та не зречеться вищезазначених звинувачень. Але легати складаючи грамоту від свого імені не знали, що Папа Римський помер ще в квітні і вони автоматично втратили всі повноваження. Вже 20 липня 1054 р. в Константинополі був скликаний Собор, який за негідну поведінку під час літургії, порушення церковної дисципліни (складання грамоти без відповідних повноважень) відлучив трьох колишніх папських легатів від Церкви. Догматичні питання навіть не розглядалися. На тому все і закінчилося.

Це була не перша і, як думали, не остання свара між Римом та Константинополем. Але через декілька десятків років ця звичайна для Церкви подія набула надзвичайної актуальності. Римським папою Григорієм VІІ став колишній клюнійський монах Гільдебранд зі своєю програмою папської теократії – верховної влади, як у світських, такі церковних справах. Це було викладено в його тезах під назвою "Папський диктат". Ось тоді й пригадали відлучення Вселенського патріарха від Церкви, а також тих, хто лишився під його опікою.Це не дивно, оскільки найближчим радником Папи був той же кардинал Гумберт. І хоча в 1964 р. в Єрусалимі й відбулася зустріч Вселенського Патріарха Афінагора та Папи Павла VІ, в результаті якої в грудні 1965 р. взаємно були зняті всі анафеми 1054 р. все це не принесло жодного результату.

 

© Сергій ЧАПЛИГІН