Чи потребує людина посередника для спілкування з Богом?

У наші часи існують мільйони "своїх вір", що не чоловік — то віра. "Я в Бога вірю, але до церкви не ходжу", — часто чуємо від друзів та зайомих. Зрозуміло, що такі люди, які подекуди навіть називають себе християнами, є продуктом попередніх періодів занепаду релігії, у тому числі активної боротьби проти неї. Але водночас у них відчувається бич останніх декількох століть світової історії — індивідуалізм, коренем якого є гординя...

Не варто дивуватися, що адепти тези "Я в Бога вірю, але до церкви не ходжу" поміж іншим люблять говорити, що не повинно існувати "посередників" між людиною і Богом. Як і в багатьох інших подібних випадках, тут важливо розуміти, що саме мається на увазі під поняттям посередника. Найперше потрібно сказати, що посередником між людиною і Богом є Христос. Аби примирити з Собою людей, Бог сам стає людиною. Ми примирені з Богом завдяки Відкупителю-Христові, Воплоченому Божому Слову. У цьому сенсі Христос є єдиним посередником між, з одного боку, людьми в цілому та кожним із нас зокрема та, з іншого боку, Богом. Але в інших сенсах ми також маємо посередниками один одного.

Посередником між певною людиною і Богом є той, хто навертає цю людину своєю молитвою, словом та прикладом. Василь не вірить у Бога, живе аморальним життям, вживає наркотики і вже стоїть на межі втрати людської подоби. Але його брат Петро регулярно за нього молиться. І ось, у критичний момент, з огляду на Петрові молитви, Бог вливає у серце Василя каяття, і той стає на шлях благочестивого життя. Зрозуміло, що у певному сенсі Петро є для Василя посередником отримання Божої благодаті. Можна сказати, що "посередництво" є тим, що творить Церкву. "Завжди дбайте про добро один для одного й для всіх!", — звертався у 1-му Посланні до Солунян апостол Павло (5:15).

Церкву творить, у тому числі, постійна молитва християн один за одного і за всю Церкву! Причому молитися можуть не лише живі, але й померлі. У певних скрутних чи особливо відповідальних ситуаціях ми можемо просити про молитву наших друзів та знайомих. Так само ми можемо просити про молитву тих наших братів і сестер у вірі, які вже померли та яких Церква шанує як святих. Діва Марія, апостоли, мученики, мільйони святих... Всі вони є такими ж членами Церкви як ті люди, яких ми бачимо на землі. Лиш вони уже зараз споглядають світло Божої Слави, і їхні молитви за нас особливо цінні. Тому ми не повинні соромитися прохати святих про молитву, розглядаючи їх як особливих посередників між собою та Богом.

Нарешті, особливими посередниками є священики та ієрархи. На їхніх плечах лежать особливі функції у житті земної Церкви — збереження чистоти віри та обдаровування вірних Божою благодаттю через Таїнства і обряди (видимі знаки невидимої благодаті). Апостол Павло навчає нас із цього приводу: "Благаємо ж, браття, ми вас: шануйте тих, що працюють між вами, і в вас старшинствують у Господі, і навчають вас вони; в великій любові їх майте за їхню працю" (1 до Солунян 5:12-13).

Господь установив священство задля нашої користі, і ми маємо цінувати цей дар  навіть якщо хтось зі священиків та єпископів не поводиться так, як має поводитися. Існує дуже гарна фраза: "Якщо Бог буде на першому місце, все буде на своїх місцях". На своєму місці має бути і наше "ego". Інакше, воно заступатиме нам не лише Бога, але й досить очевидні для нашого розуміння речі.

 

© Ігор ПЛОХОЙ