Ісус Христос дарував нам не нову релігію, але нове життя

Християнство, насправді, несе благу звістку, що Бог не залишив людину у вигнанні, що не прирік лише на тугу за справжнім життям... Бог створив людину "за серцем своїм" і для себе. А отже сама свобода людини є зусиллям зрозуміти таємничий голод, який зжирає нашу душу з середини — це, так би мовити, пітьма, що наче ковдра відсторонила нас від втраченого раю.

Між тим, сам Бог освятив Своїм світлом ніч. І зробив Він це не тільки, щоб врятувати людину, а й для виконання передвічного задуму. Аби людина, кожен з нас, нарешті зрозуміла — куди та до кого одвічно кличе цей невблаганний голод.

Посланець Бога у цей світ — Його Син Єдинородний, який завжди й незгасно світить у темряві, що ось явився нам тепер в повноті Свого сяйва. А проте, ще до приходу Христа Бог обіцяв Його світу. Про цю обіцянку свідчили старозавітні пророки, але не тільки вони.

Ми, християни, віримо, що свідченням цього, обіцянкою, очікуванням Христа, так чи інакше пронизана, ними світиться всяка істина, скільки б не була вона частковою та обмеженою. Істина завжди веде до Христа і тому, за словами Сімони Вейль, якщо людина прагне до істини, то навіть і втікаючи від Христа, вона на справді до Нього йде. Такий шлях довгої, невиразної історії релігії.

Багато було явлено таких істин про Бога, істин, у повноті своєї, що розкрилися і вічно що розкриваються у Христі. Немов завжди, з самого початку, звучала у світі, хоча і трохи соромлячись голосу, Божественна музика, що "збиває з тону", повноту якої дано почути людині в явищі у світі Ісуса Христа. Однак, в глибокому розумінні, християнство означає кінець релігії!

В євангельському оповіданні про зустріч з самарянкою біля криниці Якова, Христос не залишає з цього приводу жодних сумнівів. «Господи — каже Йому жінка — бачу, що Ти пророк. Батьки наші поклонялися на цій горі, а ви говорите, що місце, де потрібно вклонятись, знаходиться в Єрусалимі»; Спаситель же їй на те говорить: «Повір, що настає час, коли ні на горі цій, ані в Єрусалимі вклонятись Отцеві не будете... Але настане час, і тепер вона є, коли справжні поклонники будуть поклонятися Батькові в дусі та в правді, бо таких поклонників Отець Собі обрав і покликав» (Ів. 4, 19-21:23).

Самарянка поставила питання про культ, тобто про релігію, а Ісус, відповідаючи їй, докорінно змінив саме питання. Ніде в Новому Завіті християнство не явлено нам, як "культ" або "релігія". Бо ж релігія потрібна там, де існує непрохідна перешкода між Богом і людиною, але Богочоловік Ісус Христос зруйнував цю стіну, цей усталений до того вираз, бо повернув і дарував нам не нову "релігію", а нове життя.

У ранній християнський період ця свобода Церкви від "релігії" у звичайному сенсі цього слова, давала язичникам привід звинувачувати християн в атеїзмі. Бо не займала їх ні священна географія, тобто місця, де бував Христос у дні земного Свого служіння, ні храми, ні культи... Вони не пускалися в паломництва, однак у "старих" релігій були тисячі храмів, тисячі "святих місць", але для християн все це було в минулому.

Послідовники Ісуса Христа не потребували "рукотворних" храмів: сама Церква, Тіло Христове, зібраний народ Божий — були у свідомості вірян справжнім храмом! «Зруйнуємо храм, — сказав Христос про Соломонову споруду в Єрусалимі, — і за три дні Я поставлю його наново», — але говорив це про храм Тіла свого (Ів. 2, 19, 21). Сама Церква була новим, небесним Єрусалимом — і віра в те, що Христос невидимо приходить і присутній серед люблячих Його послідовників, вірян, була для них достатньою.

"Історичність" Христа, звичайно, була беззаперечною підставою християнської віри, але для вірян важливіше "історичної" пам'яті про Христа був досвід Його перебування серед них. Таким чином, в Ньому був виявлений кінець релігії, тому що він сам був відповіддю на будь-яку релігію і виконанням її, угамуванням всієї людської спраги Бога. Адже у Ньому життя, втрачене людиною, було повернуто назад.

 

© Олександр ШМЕМАН // "За життя світу" C. 5-6, Атенс, 1983 р.