Догматичні суперечки в Церкві та аріанство

Ми й до сьогодні перебуваємо під впливом московської історіографічної школи. Користуємося її визначеннями та міфами щодо історії України. Не оминуло це і церковної історії: відзначаючи Володимирове Хрещення Русі, взяте на озброєння московськими істориками заради підтвердження "руської спадщини" Московії, ми викреслюємо зі своєї історії той період, коли на території України вже існувала Церква.

У цій статті мова піде про Хрещення ґотів! Основним закидом проти відзначення цього, письмово зафіксованого, факту є їх аріянство. Причому подібні аргументи, як правило, є вирваними з історичного контексту і розглядаються з точки зору сьогоднішньої догматики.

Спробуємо провести невеличку реконструкцію, по ключовим датам, періоду тринітарних суперечок в Церкві. Нагадаємо, що III-IV ст. були періодом кодифікації християнства та опрацювання його догматики. Спроби використання філософських термінів в теології призводило не тільки до плутанини, різному тлумаченні, а й нерозумінні цих термінів в церковному середовищі.

Сократ Схоластик в "Церковній історії" пише, що причиною виникнення догматичної суперечки в Церкві щодо вчення Арія, стало твердження Александрійським єпископом, що "Бог є Трійця в Одиниці та Одиниця в Трійці", яке Арій сприйняв як спробу розповсюдження вчення Савелія Лівійського щодо проявлення Бога в трьох ролях (савеліянська єресь). Це призвело до того, що Арій почав інтерпретувати природу Христа, як створену Богом, й відповідно: 1. Яка має початок свого буття; 2. Не є рівною Богу; вносячи таким чином субординаціоналізм в Божественну природу.

Це визначилося в аріянській формулі подобосущності Сина до Отця (грец. μοιος — оміусія), а не Його єдиносущності з Ним (грец. μοούσιος — омоусія). На відміну від православного розуміння рівночесності Осіб Святої Трійці: "Слава Отцю і Сину і Святому Духові", в аріян славослов'я звучало так: "Слава Отцю через Сина во Святому Дусі".

Скликаний з цього приводу імператором Константіном Великим, І Вселенський Собор (325 р.) засудив вчення Арія щодо "подобосущності" Сина до Отця (грец. μοιος) та ствердив Символ Віри, визначаючи "єдиносущність" (грец. μοούσιος) Сина з Отцем. Але вже в 336 р. аріяни були знову прийняті до церковного спілкування, а спір щодо "ουσία" заборонено з-за його нерозуміння багатьма християнами та апокатафічність Божественної природи.

Саме в цей період церковні хроніки фіксують наступний факт: "У 341 р. Константинопольський архієпископ Євсевій Нікомедійський (прихильник аріянської формули) висвячує єпископом ґотів Вульфілу". Вперше в писемній історії говориться про наявність на території сучасної України церковної одиниці — єпархії. У 381 р. ІІ Вселенським Собором, на якому перемогло православне розуміння Святої Трійці, вироблене каппадокійцями, аріянство було визнано єрессю й будь-які диспути з цього питання остаточно заборонені.

Імператор Феодосій І у 383 р., для остаточного примирення православних з аріанами, скликає Синод, на якому був присутній і єпископ готів Вульфіла, що говорить про відношення до аріянства не як до церковного розколу, а догматичної суперечки. Тому в Церкві досі є чинним Перше Правило Василія Великого, яке визначає прийняття аріян до Церкви через миропомазання, що означає визнання Таїнства Хрещення, здійснене ними.

 

© Сергій ЧАПЛИГІН