Відкинувши Христа, ми позбулися Раю

У "світі цім" Ісус Христос був відкинутий. Він був досконалим явищем життя, яке замислив сам Господь. У Ньому було зібрано воєдино роздрібнене життя світу, але світ відкинув і вбив Його; і в цьому вбивстві помер сам, бо втратив останню можливість стати тим, чим створив його Бог — тобто Раєм.

І, хоча люди продовжують "вірити у прогрес", у можливість нескінченного поліпшення життя, до всіх можливих "будівництв" за різними утопічними теоріями, відкидання світом Христа означало його кінець. Найчастіше, однак, створюється враження, ніби християнство проповідує як і що варто людям хотіти, що необхідно зробити зусилля і Хрест, або розп'яття скасуються самі собою. Християни легко забувають, що віра їх є, перш за все, ритуалом стояння біля Хреста.

Так, звичайно, в християнську місію входить турбота про світ, про справедливість і про добробут, людяність і так далі... Але залишається і те, що світ ніколи не усвідомить себе таким, яким замислив, створив і дарував його людині Господь. Так може не Христос засудив світ, а світ сам себе засудив, коли він прибив до Хреста Того, Хто є справжнє "Я" світу цього?

«Воно у світі було, і світ через Нього повстав, але світ не пізнав Його» (Ів. 1:10). Якщо серйозно вдуматися в суть цих слів, то зрозумілим стає, що як християни, і оскільки ми християни, то перш за все є свідками кінця. Кінця всякої природної радості, кінця "задоволення" світом і собою, кінця самого життя, як розумної, так і розумно організованої "нескінченної гонитви за невідомим щастям".

Щоб усвідомити все це християнству зовсім не потрібно було чекати сучасних адептів "екзистенціалізму" з їх міркуваннями про тугу, розпач і абсурд. Ми й без них знаємо, що "смерть і час панують на землі". І нехай за всю свою довгу історію християни занадто часто забували про Хрест, ми знаємо, що у світі, де помер Ісус Христос, "природному життю" настав кінець!

 

© Олександр ШМЕМАН // "За життя світу" C. 7, Атенс, 1983 р.