Друга смерть

Сьогодні спробуємо поміркувати про досить серйозну і вічно актуальну тему, а саме про те чому ж вселюблячий (поза сумнівом!) Бог посилає грішникам вічні муки? - Питання це, насправді, обговорювалось не раз і не два, однак атеїсти та їм співчуваючі особи не втомлюються раз по раз пред'являти його в якості нерозв'язного протиріччя християнства, і навіть деякі християни відчувають від цього когнітивний дисонанс!

Проблема тут, як нам здається в тому, що питання посмертної долі багато з тих осіб, хто не вірує, розуміють в чисто юридичному ключі "злочин - покарання". Є якийсь збірник правил, якого дотримуєшся протягом життя і за свою гарну поведінку отримуєш цукерку, а якщо ж не дотримуєшся - будеш вічно кипіти в казані, тому що автор цих законів (прости, Господи!), мабуть, дуже образиться, якщо Ви у пісний день з'їсте шматок ковбаси і на ніч не помолитесь... Невже у Бога є до всього цього якась справа і пильна увага, навіщо Йому це потрібно? - Богу це не потрібно! Для Нього важлива людина, здатна прийняти Його; людина, для якої перебування з Ним буде раєм, а не пеклом! Адже справа в тому, що пекло і рай це не тільки, і не стільки місця (душі праведників і грішників, очевидно, відокремлені одні від одних просторово), але стан душі.
«І рай, і пекло суть спершу психічні реальності, психічні переживання, суб'єктивні та індивідуальні, а тільки потім - трансцендентні реальності в іншому світі. Можна сказати, що на землі і рай, і пекло по-земному відносні і обмежені водночас, але і перше, і друге відводять людину після смерті в свої вічні царства: в царство Боже і в царство диявола», - писав колись преподобний Юстин (Попович). Тож майбутня смерть з подальшою подорожжю у рай чи пекло є станом душі, який людина сама для себе створює в цьому земному житті і з ним же йде у світ мертвих. Після смерті над душею людини відбувається приватний суд і вона перебуває в очікуванні остаточного вироку на загальному - Страшному Суді, коли душі з'єднаються з тілами. До цього моменту душі праведних живуть в передчутті майбутнього блаженства, а грішники - майбутніх мук. Причому на долю останніх в цей час ще можуть вплинути молитви живих за них, після Страшного Суду вже ніхто не зможе їм допомогти.
Людська душа виходить з нашого світу і в неї більше немає нічого - ніяких досягнень, улюблених занять, розрад, цілком можливо - близьких людей, нічого того, що було сенсом людського життя. Є тільки вона, наодинці зі своєю втратою, зі своїми незадоволеними звичками, з ображеною гордістю, незжитою злістю, з непрощеними образами... Ось вам і муки пекла! До того ж - розуміння, що стан цей вже не змінити і є однією зі сторін причини пекельних мук. Людина втрачає все і залишається наодинці не тільки сама із собою, але з Богом єдиним, перебуваючи вічно у Царстві Небесному. Бог, природно, любить цю людину, але чи здатна людина відповісти на цю любов і прийняти її? Чи не заполонить її жах і сором від того, що своє життя вона присвятила не тому, хто весь цей час чекав на неї, допомагав їй, вів її до спасіння, хоч яка все одно рано чи пізно розсиплеться на порох?
Бог є Світло, який дарує радість тим, хто прагнув до Нього і очищав свою душу від пристрастей і намагався хоч скільки-небудь стати до Його подоби ближче. Але водночас нестерпно Бог пече тих, хто противився Йому і паплюжив себе гріхами. Світло виходить з одного і того ж джерела, але дії Його різні і змінити це неможливо, тому що для цього Богу треба перестати бути Богом. Тому і божественні заповіді (це поняття набагато ширше, ніж даний Мойсеєві Закон!) залишені нам не для того, щоб нас помучити і не тому, що Богу це просто так захотілось, а для того, щоб з їх допомогою підготувати нас для вічного життя з Ним. Бо Він - єдине і вічне джерело блаженства, і альтернативи Йому немає! Саме тому заповіді потрібні людині.
Людині потрібні пости, щоб навчитися володіти своїми плотськими бажаннями і приділяти більше уваги не для себе коханого, а для Бога і ближніх. Людині потрібні вечірні молитви, щоб лягти спати з більш-менш чистою совістю, подякувавши Бога за прожитий день, попросивши у Нього прощення і допомоги. І так далі... Це можна порівняти, наприклад, з правилами дорожнього руху, або рекомендаціями лікаря. Хочеш - не дотримуйся, не будь "рабом Божим", але тільки звинувачувати в наслідках потім буде нікого, бо ж "мінохоронздоров'я" попереджав!
Однак, при цьому, ми ніяк не можемо відкинути і юридичну сторону питання. Хоча б тому, що в самому Писанні Бог неодноразово називається Суддею, а сам процес відділення праведних від грішних - Страшним Судом. Деякі християни чомусь намагаються заперечувати таку роль Бога, немов би Він, Законодавець і Творець всього сущого, не має право карати тих, хто Його закон зневажає. Тут, як писав святитель Василь Великий: «Милостиня у Нього не без суду і суд не без милості. Перш ніж відбудеться суд, Він любить милостиню, але після милостині приходить на суд». Юридичний і органічний аспекти не суперечать і не заважають один одному, оскільки серед засуджених Богом не може бути тих, хто б міг і хотів бути з Ним, а Бог раптом не пустив би охочих.

 

© Юлія КІРІЛЛІНА