Масонство: анатомія

Останніми десятиліттями надзвичайно популярними стали різноманітні конспірологічні теорії. З часів опублікування "Протоколів сіонських мудреців" і донині у середовищі правої, а подекуди і ультралівої публіцистики піднімається тема масонства. На жаль, стараннями окремих, далеких від науки та узагалі здорового глузду людей масони часто ототожнюються із міфічним поняттям "жидомасони", яким приписуються усе зло, що було здійснене на планеті від 1789-го р. і до сучасности. Іншою крайністю є думка про те, що масонство це лише клуб по інтересам, який ніби то несе прогресивні ідеї і який ніколи не рвався до політичного Олімпу. Істина, як завжди лежить десь посередині. Тож спробуємо поставити всі крапки над і у масонському питанні.

Перш за все необхідно зазначити, що безглуздо ототожнювати масонство та всі інші ідеології, які є ворожими правій позиції. Наприклад, китайський маоїзм і тим більше ісламський фундаменталізм розвинувся поза європейською політичною системою координаті (хоча остання мала на певний вплив на ці рухи) і базується на суміші китайського леґізму, конфуціанства, окремих елементів марксизму та даосизму або на вакхабізмі, хараджизмі чи салафітстві . Обидві ідеології позиціонують себе як повне заперечення їхніх ідейних попередників у рамках китайсько-конфуціанської чи мусульманської цивілізацій (КНР ворогує із гомінданівським Тайванем, який є нащадком класичної конфуціанської традиції; а твердиня ортодоксального ісламу – Хашимітська Йорданія перебуває у стані відкритої війни із ІДІЛ, який сповідує відверту харіджитську ідеологію). До того ж і одні й інші протиставляють себе західному світу. Тому про ніякий контроль цих ідеологічних систем у рамках єдиної транснаціональної структури не може бути і мови.
Так само, як не можна ототожнювати масонство із комунізмом банально тому, що комуністи заборонили діяльність масонських організацій та всіляко переслідували їх членів по всьому світу. Теж саме стосується КНДР, Куби, Венесуели та інших відверто маргінальних режимів. Ще більш надуманим виглядає термін "жидомасони", популяризований деякими, не надто освіченими популістами. На їхню думку, євреї та масони складають одним цілий організм, який понад усе бажає знищити євроатлантичну цивілізацію. Достатньо бути хоча б поверхнево знайомим з іудейською структурою, щоби зрозуміти, що ортодоксальні юдеї до масонства ставляться м’яко кажучи вороже, оскільки цілі та методи масонів повністю протирічать їхнім ідеям. На думку єврея Жаботинського увесь його народ ділиться на євреїв- асимілянтів, які прийняли віру та культуру оточуючих народів і влились в їх склад (приклади – Дізраелі, барон Штейфон, Ріхард Ярий, Борис Смисловський); євреїв ортодоксів (до яких відносяться і сіоністи, котрі вважають себе частиною близькосхідної цивілізації і не бажають мати справу із європейськими конфліктами. Аж до того, що лідер сіоністів у Другій світовій війні – Авраам Штерн був арабофілом і писав листи Гітлеру із пропозиціями воювати з британцями!) та євреїв, яких і асимілянти і ортодокси відкрито зневажають і які втілюють найстрашніший тип з чорносотенної агітації (приклади – Троцький, Урицький, Еренбург та інші). На жаль, багато євреїв поза Ізраїлем (у тому числі деякі українські політики) втілюють собою останній тип, який в силу певних причин знаходив спільну мову із масонством. Узагалі, перекладати усю вину занепаду власної цивілізації на чужі плечі (єврейські чи мусульманські) є ознакою слабкості і небажання повірити, що справжня вина на цьому лежить в першу чергу на зрадниках европейської та християнської ідентичности.
Найбільшої уваги вартий твір Франсіско Франко під назвою "Масонство", де його автор критикує ряд положень масонських лож. Франко аналізує історію іспанського масонства від XVIII ст. і до Громадянської війни 1936-1939 рр. Він показує, що усі іспанські масони були так чи інакше пов’язані з Британією, ворогом Іспанії і працювали в її інтересах. Масонські ложі, декларували принцип егалітарного суспільства без кордонів (у чому вони схожі з комуністами) для чого необхідно було усунути основні перепони, що лежали на цьому шляху, а саме: монархію, Церкву, аристократію та іспанський регіоналізм. І ми бачимо, що у іспано-британській війні генерали-масони таємно працювали на ворога, масонські радники короля налаштовували його проти Папи і особливо проти єзуїтів, під час вторгнення Наполеона (який декларував в Іспанії принципи антитрадиціоналіської Французької революції) масони підтримали французьких окупантів, а під час повстань карлістів (в яких останніх підтримали каталонці та баски) – виступали за жорстку централізацію та уніфікацію країни (у чому їх підтримали ліберали, які на словах виступали за свободи громадян – а на ділі принесли деяким громадянам ще більше страждань, аніж абсолютисти). Апогеєм діяльности масонів в Іспанії став період Іспанської республіки, коли республіканські чиновники (які в масі були масонами) зі звірячою жорстокістю розправлялись з їхніми ворогами. Незважаючи на перемогу франкістів (довкола яких об’єднались усі праві сили не лише Іспанії, але і всієї Європи) – по смерті каудільо, через позицію надзвичайно честолюбного монарха Хуана-Карлоса (мати якого, до речі була була відвертою сталіністкою) у антиіспанських сил з’явився шанс на реванш. Тобто, як ми бачимо, нічого хорошого масони Іспанії не принесли. Так може масони інших країн несли прогрес та процвітання?
Французькі масони були спонсорами та активними учасниками Французької Революції, яка знищила унікальну французьку регіональну систему в якій існували окремо взяті регіони зі статусами герцогств та графств, які мали усі ознаки сучасної суверенною держави ( і це у часи абсолютизму, котрий намагався централізувати державу, що теж суперечило поглядам більшості правих діячів і не лише французьких). Французькі масони декларували принципи свободи та братерства для всіх громадян, ти не менше, масон Клемансо, який на словах виступав за права робітників прославився, як політик, який розстрілював мирні робітничі демонстрації. Таким чином ми можемо побачити химерне лицемірство діячів лож, які керуються тільки власними інтересами (міжвоєнна Франція, яку тричі очолювали прем’єри члени лож, була країною із однією з найнижчих зарплат у Європі). Сучасні французькі масони, як і їхні іспанські колеги активно підтримують речі, які деморалізують французів перед обличчям небезпеки тероризму. Зокрема, тотальну соціальну зрівнялівку (яка через економічне чудо 1960-1980-х рр. перетворилась на суспільство споживання і повністю знівелювала творчий потенціял французької культури, котра ще недавно за історичними мірками, була домінантної світовою культурою), легалізацію маніхейських самознищувальних речей (таких як гомосексуальні шлюби, аборти, ювенальна юстиція, безконтрольна міграція, політика мультикультуралізму).
Німецькі масони за своєю діяльністю дуже схожі на французьких, але є одна відмінність – діячі лож часто співпрацювали із ворогами Німеччини. Зокрема близький до масонства Айнштайн, не зважаючи на те, що увесь Німецький єврейський конгрес активно підтримав Німеччину під час Першої світової війни (через свою ненависть до Росії, де були сильними антисемітські погляди) – прямо закликав британців та американців знищити Німеччину (при тому, що німці ніколи не мали претензій до нього, через його походження), а кайзер Вільгельм ІІ у своїх мемуарах прямо вказує на те, що "Ложа Великого Сходу" (що діяла в Німеччині та Австро-Мадярщині) ще до війни планувала використати "Велику Війну", як метод для знищення союзу вівтаря та трону (знайшовши собі спільника за океаном – Вудро Вільсона, який теж був масоном і який своїми діями цинічно паплюжив ідеяли Американської конституції, що йому постійно закидали республіканці). Діячі "Кола Крейцау" та пов’язані з ними політики післявоєнної Німеччини теж сповідували схожі ідеяли, які були відверто антинімецькими і не знаходили жодного розуміння не лише у правих, але навіть і у діячів руху "RAF" (типових нацболів), які прямо називали політиків ФРН "антинаціональними маріонетками американського та совєцького імперіялізму" (звучить смішно, але доля правди у цьому є).
Не менш жахливими були бельгійські та румунські масони, які розгорнули у країні такий террор, який може порівнюватись хіба що з Іспанською республікою (щоправда в ліберальній обгортці). Масштаб репресій проти прихильників Леона Деґреля або Корнеліу Кодряну просто вражає уяву, а послідовні закони антиклерикального, відверто соціалістичного характеру є цьому найкращим доказом. Дещо кращою ситуація у Бельгії стала за правління короля Леопольда, який був останнім европейським монархом, що особисто вів солдат у бій, носієм духу та традицій Старої Європи. Ця людина зуміла пережити і гітлерівський режим, завжди будучи у вирі подій разом зі своїм народом. Невипадково, діячі "Великої ложі Сходу" після війни відкрито підняли питання про ліквідацію короля, як "німецької маріонетки", через що, король позбавлений своїх соратників (які або загинули, або, як Деґрель змушені були переховуватись) був вимушений передати владу в руки свого наступника, котрий був більш ліберальним. До речі, існує велика різниця між масонством європейського ладу та масонством, яке розповсюджене у Британії, США та Скандинавії. У країнах другої групи в силу панування там протестантизму, який сам по собі є егалітарним явищем і досить толерантно ставиться до проявів лівацтва, (а тепер – ще й до моральної деградації населення, адже анґлікани та лютерани відкрито вінчають гомосексуалістів, помазують жінок на святенництво та порушують Христові заповіді, а ультрарадикальні протестанти через антитрінітаризм відійшли від християнства ще далі) масонство є не елітарною структурою як на континенті, а массовою. До прикладу, масонські ложі Британії налічують мільйони людей (для Європи це є неможливим).
Аналогічною є ситуація і в Америці. Данський король Фредерік відкрито заявляв про те, що є членом масонської ложі (як і англійський монарх Ґеорґ). Ряд американських президентів починаючи з Вільсона не приховувало своєї приналежності до масонства. Узагалі, першими таку моду запровадили монархи Швеції із династії Бернадотів, засновник якої узагалі був якобінцем (уявіть собі щоби Лєнін коронувався імператором Московії – ефект був би той самий!). Справа у тому, що якщо католицька і православна церква прямо засуджує масонство, як гріховну організацію – то протестантські церкви миряться з її існуванням та навіть співпрацюють із нею. Тому успіхи масонства у цих державах є більшими ніж в католицькому світі, а велика кількість людей, яка сповідує праві погляди є католиками чи фiлокатоликами (через деградацію протестантизму – його колишні адепти стають або атеїстами, або католиками або переходять у нехристиянські релігії).
Московське масонство було калькою з європейського (а саме – французького) і було замішане у декабриському повстанні, русі народників, Лютневій революції, які хоч і послаблювали державу Романових, але нічого доброго українцям не несли (достатньо прочитати хоча би програмні документи цих товариств за якими українці навіть не вважались окремим народом не кажучи вже про інші привілеї). Франсіско Франко був повністю правий, коли казав, що вина на комуністичному перевороті лежить на масонах, а вина за злочини Лєніна та Сталіна – на Керенському. Однією із небагатьох країн Європи, у якій масони не досягли успіху стала Польща, оскільки її першого президента Нарутовича (члена масонської ложі) було убито, ані режим Пілсудського, ні нацисти, ні комуністи, ні сучасна правоконсервативна польська влада діяльности масонів особливо не сприяє. Масонство в Україні теж ніколи не було особливо поширеним. З XIX ст. тут діяли лише філії московських масонських лож ("Любов до істини", "Понт Евксинський") які сповідували такі ж самі ідеї, як і їх московські побратими. Можливо тому, деякі українські високопосадовці та олігархи, котрі є членами масонських лож активно ведуть із москалями бізнес та переговори, навіть в умовах війни? Отже, як ми бачимо, не можна недооцінювати роль масонства в історії. З точки зору гармонійного розвитку європейської християнської цивілізації ця роль була явно негативною. Масони прямо декларують принципи, які суперечать її основам і докладають усіх зусиль для знищення традиційних інститутів (а після їх знищення – до табуювання цих принципів або до їх публічного висміювання). З іншої сторони варто розуміти і те, що поява, діяльність та успіх масонів стали можливими тільки через численні помилки допущені при розвитку європейської цивілізації (Реформацію, абсолютизм, просвітництво, лівацькі революції ХІХ-ХХ ст., дві світові війни, загальну кризу нашої цивілізації в добу постмодерну). Говорять, що на своїх помилках вчиться не надто розумна людина, але оскільки ми виявились не найрозумнішими людьми – особливого вибору у нас немає. Тож варто будувати нову цивілізаційну формацію і не наступати двічі на одні і ті ж ґраблі.

 

© Олександр ШАХОВСЬКИЙ