А ви свідки того...

«І промовив до них: це слова, що казав Я до вас, коли був іще з вами: Потрібно, щоб виконалось усе, що про Мене в Законі Мойсеєвім, та в Пророків, і в Псалмах написане. Тоді розум розкрив їм, щоб вони розуміли Писання. І сказав Він до них: Так написано є, і так потрібно було постраждати Христові, і воскреснути з мертвих дня третього, і щоб у Ймення Його проповідувалось покаяння, і прощення гріхів між народів усіх, від Єрусалиму почавши. А ви свідки того», - уривок з Євангелія від Луки, 24:44-48.

Християнство є місія! Воно покликане нести всьому світу, всьому створінню, благовістя про Христа; і всім віруючим, а не тільки професійним "місіонерам" дано і заповідано бути в "світі цьому перелюбному і грішному" - свідками перемоги смерті Христової над гріхом. Все це всім відомо, все це було сказано тисячу разів і повторюється понині. І якщо ми знову повертаємося до цієї теми, то це тому, що живемо ми в епоху глибокої кризи місії, якщо не її розпаду. Хоч би якими були успіхи християнської місії в минулому: хрещення цілих народів, створення великої християнської культури, осяяння людського життя ідеалом святості, сьогодні ми повинні чесно визнати подвійну невдачу, подвійну поразку: з одного боку, Церква не зуміла здобути жодної істотної перемоги над іншими світовими релігіями, явити їм і донести до них Послання Христа. А з іншого, їй не вдалося подолати хоч скільки-небудь відчутним чином переможного поширення секуляризму всередині нашої, що ще зовсім недавно називала себе християнською, культури. Що ж стосується інших релігій, то християнство, в даному разі, перетворилося в одну з них, і давно минули ті часи, коли воно вважало їх приреченими на зникнення перед обличчям самоочевидної переваги християнської віри. Релігії ці не тільки не зникли, але, навпаки, виявляють чудову життєздатність і з величезним успіхом місіонерства всередині самого християнського світу. У тому ж, що стосується "секуляризму", то найбільш переконливим доказом нашої поразки їм є той поділ, що несе він у саме християнство, у лоно Церкву. Тут шалене відкидання його консерваторами всіх відтінків стикається із захопленим і беззастережним прийняттям ліберальними богословами, інтелектуалами, ієрархією "із закликом до християн радикально переглянути своє "свідоцтво".

Якщо однак читач чекає від нас ще одного "рецепта" відродження місії, ще одного "міссіологічного" трактату, то цього він тут не знайде. І він має право запитати - чому? По-перше, на наше глибоке переконання, всі розмови про місію, а, це означає, й про Церкву, її співвідношення до світу, виявляються марними і не тільки дозвільними, але й шкідливими, до тих пір, поки не приймемо ми, християни, християнського одкровення про світ. А це одкровення дано і дається нам якраз літургії. Ми відмінно знаємо, що за 2000 років зміст цієї літургії часто затемнювався і звужувався, втрачав в свідомості віруючих свою сутність, своє відношення до світу, свою "епіфанічну" силу. Однак, ні затемнення, ні звуження - не є непоправними, особливо в нашому православному літургійному переказі, що зберіг в цілості початкову структуру і свій дух. Єдине справжнє наше горе - це розрив між цим літургійним одкровенням світу, між богослужінням, і "богослов'ям", тобто спробами систематичного визначення і пояснення християнської віри. Але і це горе, повторимо, не є непоправним. Бо поки робить Церква свою "літургію", свою справу, поки щодня, і часто в напівпорожніх храмах, підносить священик до неба смиренні дари хліба і вина, підносить і приносить їх "за всіх і за вся", за весь світ, за все творіння, і все з'єднує у Христі, Господа і Спасителя світу, все відносить до прийдешнього Царства, то відбуватиметься у світі те свідоцтво про світ, без якого нам абсолютно нічого сповістити йому. Бо ж християнство - не система "ідей" і, вже у всякому разі, не ідеологія. Воно є досвід, і свідоцтво про цей досвід, що невпинно подається Церквою. Цей досвід про те, «що було від початку, що ми чули, що бачили власними очима, що розглядали, і чого руки наші торкалися, про Слово життя, а життя з'явилось, і ми бачили, і свідчимо, і звіщаємо вам життя вічне, що в Отця перебувало й з'явилося нам, що ми бачили й чули про те ми звіщаємо вам, щоб і ви мали спільність із нами. Спільність же наша з Отцем і Сином Його Ісусом Христом. А це пишемо вам, щоб повна була ваша радість!» (1-ше послання Ів. 1:1-4).

Бачення. Свідоцтво. Радість. Відносно світу досвід цей є досвід потрійного, краще сказати - триєдиного, одкровення про нього, дарованого нам Христом. Цей досвід світу, як творіння Божого, навіть в падінні своєму, несе на собі відбиток свого Божественного походження, Божественного "добра зело". Це, по-друге, досвід світу, що відійшов від Бога, лежить у злі і підкорився гріхові та смерті. І це, по-третє, досвід світу, що спокутується, відроджуться ібуде врятований Христом. Про цей досвід - у всій його повноті - і свідчить нам жива Церква. І цей досвід, тільки він, становить основу і двигун її місії християнізації людства в світі.

І саме в тому й полягає причина кризи християнської місії, про який ми говорили вище, що триєдиний досвід цей розпався всередині самого християнства. Бо розпад цей складається, в першу чергу, в редукції, як бачення, так і свідоцтва до однієї зі складових частин цілісного досвіду, за винятком інших. У наші дні редукції особливо сильні, а тому, особливо звабливі... Світозаперечення і світоутвердження, апокаліптика і проґрес, духовність і раціоналізм, містика і наука - все це співіснує у взаємному запереченні та викриттях і ніколи, здається, не було християнським баченням світу настільки роздробленим і частковим як в наші дні. Єдиною моєю метою було показати, що вибір між усіма цими редукціями християнського бачення світу не тільки недостатній, але по суті своїй є помилковий, бо визначено помилковим розумінням світу і його життя. Ми твердо впевнені, що джерело і початок християнського свідчення, а отже, місії - в сходженні Церкви у Христі в радість майбутнього століття, в причасті її до повноти одкровення Божого. Тільки коли, велінням Церкви, ми повертаємося з світла і радості Христової присутності - тільки тоді світ стає полем справжнього християнського подвигу... Тільки тоді, коли бачивши світло істинне і прийнявши Духа Небесного, ми бачимо його сутність і покликання... Християнська місія завжди, у будь-який момент починається знову!

Що ж я повинен робити? Яким чином виконати слова, звернені до мене: «Ви свідки того»!? У чому моя участь в місії Церкви? - На ці та інші питання не існує відповідей у ​​вигляді практичних "рецептів". Бо кожній людині Бог дав власні особливі дари, особливе покликання, особливу справу, тож дар цей є таємницею як сповідь. Можна провести все життя в пустелі і зробити більше для "місії" Церкви, ніж зробила людина, яка "спеціалізується" у ній. Все це залежить від багатьох причин і обставин. Але в першу чергу, понад усе, це залежить від нашого власного досвіду того нового життя, посередниками якого ми стали в Церкві. Церква є таїнство Царства Божого не тому, що вона має в своєму розпорядженні божественно встановлені "засоби освячення", званими таїнствами, а тому, що вона дана людині в "світі цьому" як можливість бачити світ майбутнього століття, бачити і мати досвід його у Христі. Тільки тоді, коли в темряві "світу цього" ми розрізняємо, що Христос вже наповнив все собою, тільки тоді все розкривається нам виконане сенсу: «Знає Господь думки мудрих, що марнотні вони! Тож нехай ніхто не хвалиться людьми, бо все ваше: чи Павло, чи Аполлос, чи Кифа, чи світ, чи життя, чи смерть, чи теперішнє, чи майбутнє усе ваше, ви ж Христові, а Христос Божий!» (1-ше послання до Коринт. 3:20-23).

Християнин це той, хто - куди б він не звернув свій погляд, скрізь знаходить Христа і радіє! І ця радість перетворює всі його людські плани, рішення, вчинки і все його життя на християнську місію: повернення світу Тому, хто є Життям цього світу...

 

© Олександр ШМЕМАН // "За життя світу" C. 43-45, Атенс, 1983 р.