Моральна філософія Томи Аквінського

Томмазо або Тома Аквінський (1225-1274 рр.) є визначним представником середньовічної філософії та теології. Завдяки йому було довершено теологічне католицьке віровчення та здійснено систематизацію схоластики. Саме Тома Аквінський створив філософську працю "Сумма теології", в якій уперше поєднав філософію з християнською вірою та використав її для розвитку теології. Беручи за основу філософію Аристотеля він вважав і переконував представників церкви що це є духовна опора релігії і самого віровчення.

Тома Аквінський спробував осягнути істинну яка перебувала у лоні католицького віровчення. Прийшовши до висновку що не все підвладне розуму він чітко розрізняє істини розумні і стини над розумні. Філософія і теологія отримують у нього свій самостійний статус, свої завдання та цілі. Це є спроба прокласти міст між світською науковою філософією і божеською мудрістю (релігією). Істини розуму та над розумні істини мають найвищу основу у бутті Бога, який і є їх спільним джерелом твердить Тома Аквінський. Стверджуючи існування Бога, розкриває абсолютну сутність як першопричини буття і отримує абсолютну істину. Між релігією та філософією усуваються бар’єри і відкривається духовна близькість. Істина об’явлення як і істина розуму, мають єдине спільне джерело – Бога. Істина, людина яку отримує шляхом Божої благодаті не заперечує істини відкритої природним шляхом розумом. Коли розум має істинні принципи і правильні висновки він не суперечить змістові віри. Теологія у Томи Аквінського отримує статус вищої священної науки, адже у ній присутні усі істини отримані завдання світу від об’явлення Божої премудрості, а тому є неомильною, абсолютною і найвищою.

Спрямувавши свою діяльність на боротьбу з авероїзмом, заперечуючи дуалізм віри та розуму і стверджуючи їх єдність, гармонійне узгодження, Тома Аквінський дає класичне для теології визначення ряду схоластичних проблем, які століттями хвилювали мислителів. Всупереч вченню авероїстів про подвійну форму істини, Тома Аквінський стверджує, що суперечність між двома положеннями завжди означає, що одне з них хибне. А через те, що в божественному одкровенні не може бути нічого хибного, то з існування суперечності випливає, що помиляється розум, а не віра, філософія, а не богослов'я. Філософія і релігія, згідно з вченням аквінату, мають ряд загальних положень. Положення ці відкриваються як розумом, так і вірою. В тих випадках, коли є можливість вибору, ліпше розуміти, ніж просто вірити. На цьому грунтується існування істин розуму ("природного богослов'я"). "Природне богослов'я"  найвищий рівень розвитку філософії. Однак слід завжди пам'ятати, стверджує Тома Аквінський, що безпосереднє пізнання надприродного неможливе, бо наші можливості обмежені чуттєвістю і розумом, який на неї спирається (тобто природними можливостями). Саме тому він вважає неправомірним "онтологічний аргумент" Ансельма Кентерберійського. Натомість Тома Аквінський висуває свої 5 доведень буття Божого. Всі вони мають не прямий, а опосередкований характер!

У першому доведенні стверджується: "Все, що рухається, має причиною свого руху щось інше", тобто саморух предметів неможливий, що потребує від нас віри в першодвигун, або в Бога. Друге доведення виходить з арістотеліського поняття "продуктивної причини". Так само, як і в першому доказі, міркування доводиться до висновку про існування первинної "продуктивної причини", якою і є Бог. Третє доведення виходить з ідеї неможливості допущення випадкового характеру світу. Оскільки світ існує, повинна бути причина, але причин без причин не буває, отже повинна бути абсолютно необхідна причина, якою може бути лише надприродне – Бог. Четверте доведення апелює до факту існування у світі різних ступенів тих або інших якостей. Але в такому разі повинно існувати якесь абсолютне мірило, щодо якого ці різні ступені набувають визначеності як одне. Таким абсолютнім мірилом (найвищим і абсолютним ступенем будь-яких якостей) може бути лише Бог. П'яте доведення виходить з арістотелівського розуміння причиновості як обов'язково цілеспрямованої. Але якщо світ причинове обумовлений, то він і цілеспрямований, отже має бути той, хто цілеспрямовує існування світу.

У філософському підґрунті свого богослов'я Тома Аквінський спирається головним чином на Арістотеля. У вченні про буття ("метафізиці") він стверджує, що будь-яке буття – й існуюче в дійсності, і тільки можливе – може бути лише буттям одиничних, окремих речей. Тома Аквінський називає таке буття субстанцією. Основні поняття вчення аквінату – поняття дійсності та можливості. При цьому "матерія" – це "можливість" прийняти форму, а форма є дійсність щодо матерії, що вже прийняла форму. Завдяки цьому поділу, запозиченому в Арістотеля, Фомі вдається дати класичне для схоластики вирішення проблеми універсали (завершити суперечку між номіналізмом та реалізмом). Бог творить не універсалі чи індивідуальні речі, а матерію та форми. З форм-образів можуть бути створені як універсалі, так і індивідуальні об'єкти в результаті поєднання форми і матерії. Отже, немає значення, чи універсалів), чи індивідуальний предмет вважаємо ми першим, бо вони витікають з форм-образів, які творить лише Бог. Згідно з вченням аквінату матерія не може існувати окремо від форми, проте форма може існувати окремо від матерії у вигляді образів. Це означає, що ніщо матеріальне не може існувати незалежно від вищої форми чи Бога, а також що Бог – істота чисто духовна. Тільки для тілесних речей природного світу необхідне поєднання форми з матерією.

У 26 років Тома Аквінський став магістром теології і викладав її в університетах Парижа. На той час Тома Аквінський розробив вже в загальних рисах свою систему "покатоличеного" арістотелізму – томізму (аквінату), як стали називати це вчення за іменем автора. Сам Тома Аквінський визнає відмінність між філософією і теологією, але вбачає її лише в методах досягнення результатів. Що ж до предмета, то він відрізняється у філософії і теології лише частково. Тома Аквінський визнає, що деякі з догматів теології можуть бути доведені філософією буття Бога, безсмертя людської душі, тощо. Більшість догматів проте, не підвладні філософським засобам доведення, тому що вони "надрозумні", тобто цілком раціональні з позиції "божественного розуму" який набагато переважає людський розум.

Тома Аквінський тлумачить людину як неповторну індивідуальну істоту, що знаходить свій вияв у неповторності індивідуальної людської душі. Індивідуальність ця зберігається в безсмертній душі і після смерті тіла. "Повна субстанція" людини потребує єдності душі і тіла, так само як і їх неповторності виявляє певну гуманістичну тенденцію в міркуваннях "ангельського доктора". Тома Аквінський намагався поставити філософію на службу реглігії, між знаннями і вірою, доводячи можливість гармонії між ними, а також необхідність їх співіснування. Відповідно він розрізнив істини розуму і одкровення. Для нього це були найвищі істини, які недоступні свідомості і можуть бути досягнені тільки через віру. Таким чином Тома Аквінський виступає з одного боку проти Тертуліана: "Вірю тому, що абсурдно!", який відкидав значимість розуму у справах віри, з іншого боку підтримує П'єра Абеляра, який доводив, що релігійні догми не мають суперечити розуму. Критикуючи попередні світоглядні системи, Тома Аквінський стверджував, що світовий рух передбачає не першорушія, а цілеспрямованість у світі – мету.

Тома Аквінський – поміркований реаліст, він вважав, що загальні поняття первинні щодо речей, виступав проти крайнього реалізму, який вів до пантеїзму. Вся філософія аквінату була спрямована на збереження і зміцнення влади католицької церкви. Верховну волю Папи Римського, його владу Тома Аквінський розглядав як "Божу волю", а самого понтифіка як намісника Бога на землі. Аквінат як філософське вчення у формі неотомізму і досі є офіційною католицькою доктриною Ватикану.

 

© Вірний ХРИСТИЯНИН