Лист "Про дива Апостолів і реліквії Святих"

Григорій І, Єпископ Риму, Вікарій Христа, Наступник Князя апостолів, Верховний первосвященик Вселенської Церкви, Патріарх Заходу, Вікарій Апостольського престолу, Раб рабів Божих, звертається до Константіни, правительки Східної Римської імперії! Сяйво Вашого благочестя відрізняється такими ж благочестивими ревнощами і любов'ю до всякої святості...

Вашими вказівками повеліло, що мені належить надіслати Вам голову святого Павла або якусь іншу частину його тіла для храму, який в честь святого апостола Павла будується в палаці Константинополя. І оскільки я бажав би отримувати від Вас такі приписи, яким міг би з легкістю корився, щоб тим самим удостоїтися зростання Вашого благовоління до мене, нині я дуже засмутився, адже Ви повеліли те, що я не можу і не смію зробити. Бо тіла святих апостолів Петра і Павла, що спочивають в присвячених їм храмах, мають такі чудові та водночас жахливі властивості, що ніхто не може до них приступити без великого остраху навіть для молитви.

Коли мій, блаженної пам'яті, попередник захотів поміняти срібний надгробок, що знаходиться над священним тілом святого апостола Петра, однак відокремлений від цього тіла відстанню в майже п'ятнадцять футів, йому прийшло знамення, яке викликало у нього чималий жах. Та й сам я хотів поліпшити щось в храмі, де знаходиться священне тіло святого апостола Павла. І коли треба було копати глибше поблизу його гробниці, керівник робіт в тому місці знайшов якісь кістки, не пов'язані навіть з самою цією гробницею. Оскільки він осмілився витягти їх із землі і перенести в інше місце, то після появи деяких сумних знамень він помер раптовою смертю. Крім того, святої пам'яті, попередник мій, бажаючи щось поліпшити в тому храмі, де покоїться тіло святого мученика Лаврентія, не відаючи, де саме розташоване високоповажне тіло, розпорядився, щоб стали копати і розшукали його. І ось гробниця мученика була відкрита, причому ніхто не знав, що це саме вонa. Присутні там монахи і будівельники, оскільки вони побачили тіло мученика, (доторкнутися до нього вони навіть і не наважилися), всі померли протягом десяти днів. Не вдалося залишитися живим нікому з тих, хто побачив напівобгоріле тіло мученика!

Нехай знає прихильна пані, що римляни не мають звичаю торкатися до якоїсь частини тіла, коли це є реліквією святих. Тільки тканий покрив у ковчегу опускається і поміщається на найсвятіші тіла святих. Після його підняття він із належними почестями покладається в освячений храм і через нього в тому місці відбуваються настільки великі дива, наче туди дійсно були перенесені тіла святих. За часів блаженної пам'яті папи Лева, як розповідають, якісь греки почали висловлювати сумніви щодо таких реліквій. Вищезгаданий понтифік надрізав цей самий тканий покрив принесеними йому ножицями, і з цього надрізу потекла кров. Тому в Римських, та в усіх західних областях колишньої єдиної Імперії, вважається абсолютно неприпустимим і блюзнірським, якщо хтось раптом захоче торкатись до тіл святих. Якщо хто зухвало відважиться на сей крок, немає сумнівів, що це безглуздя ні в якому разі не залишиться безкарним.

Тому ми дуже дивуємося і насилу віримо в існування такого дивного звичаю у греків, які стверджують, що вони викопують кістки святих. Бо якісь грецькі ченці, котрі прийшли до нас більш ніж два роки тому, таємно вночі, поблизу церкви святого Павла, викопували тіла померлих, поховані в полі, збирали їх кістки і зберігали їх у себе в шатрах до свого від'їзду. Коли ж вони були затримані і піддані ретельному допиту, "Навіщо було це робити?", вони зізнались, що збиралися відвезти ці кістки до Константинополя як реліквії святих. Після цього випадку, зародився у мене великий сумнів, невже дійсно вони сказали правду, і у греків прийнято викопувати кістки святих? А про тіла блаженних апостолів навіщо мені говорити, якщо відомо, що в той самий час, коли вони постраждали, прийшли якісь вірні зі Сходу, які зажадали, щоб їм як співгромадянам апостолів віддали їх тіла. А ці тіла були віднесені за дві милі від Риму і покладені в місці, що називались Катакомби. Але коли всі зібралися там і спробували отримати звідти тіла, сила грому і блискавки ввела їх у великий страх і змусила розбігтися, так що вони вже більше не наважилися повторити свою марну спробу. Тоді Римляни, по милості Господа удостоєні такої честі, вийшли і витягли із землі тіла апостолів, а потім поклали їх у тих місцях, в яких вони знаходяться нині.

Тому, ясновельможна пані, хіба може існувати хтось настільки безрозсудний, хто, знаючи це, наважиться якось розглядати ці тіла апостолів як реліквію? Хоча Ви і дали мені той наказ, коритися якому я жодним чином не можу. В дійсності він, як стало мені відомо, походить не від Вас, то якісь люди побажали порушити Ваше благочестя проти мене, щоб відняти у мене прихильність волі Вашої (чого не буде!) і тому винайшли таке доручення, в якому я міг би виявитися непокірним Вам. Але я твердо вірю, що з волі всемогутнього Господа жодним чином не буду позбавлений прихильності Вашої волі, а також, що Ви завжди будете причетні силі святих апостолів, яких любите всім серцем і розумом, не внаслідок їх тілесного присутності, але внаслідок їх покровительства.

Посмертне полотно апостола Павла, який Ви також розпорядилися надіслати, знаходиться разом з його тілом. Так що до нього не можна доторкнутися з тієї ж причини, з якої не можна приступити до тіла. Але оскільки не слід залишати цілком безплідним настільки благочестиве бажання ясновельможної пані, то я поспішу надіслати Вам якусь частину тих ланцюгів, які сам святий апостол Павло носив на шиї та на руках, від яких людям явлені численні дива, тільки якщо вдасться мені цю частину від них відпиляти. Адже багато хто приходить і просить благословення від цих ланцюгів, бажаючи отримати якусь малу відпиляну частину. Тоді священик з пилкою приступає до ланцюгів, і для деяких прохачів настільки швидко відпилюється щось від них, що не буває ніякої затримки. Для багатьох інших прохачів доводиться довго водити пилкою по тих ланцюгах, але так і не вдається нічого від них відділити.

 

© Григорій І ВЕЛИКИЙ // "Gregorii Magni Registrum Epistularum" С. 248-250, Турнгольт, 1982 р.