Чудеса Євангелія

Євангельські чудеса трохи бентежать. Якщо у Старому Заповіті ми ще так-сяк згоджуємося з ними: який же ж епос без чудесного! Те, з чим можуть зіткнутися аргонавти, є допустимим і для левітів. Проте, Євангеліє — не епос. До нього людству було розказано безліч історій — страшних, смішних, захоплюючих, повчальних. Євангеліє — перша історія, яка розчулила...

Здавалося б, найближчою за змістом є історія Цезаря. Він творив добро, він теж пробачав декого з ворогів, мав тріумф, хоча пересувався не на віслюкові і його теж зрадили. Проте, смерть Цезаря викликає гнів. А розп'яття — сльози. Це як загибель солдата і смерть дитини. Римляни, здається, винайшли все, окрім стремені і мелодрами. Вони не знали, що таке плакати над сюжетом. Коли Римський світ читав про все, що сталося після таємної вечері, у нього щемило серце, Мітра зі своїм ножиком не мав жодних шансів.

Чудеса, здається, перетворюють трагедію на казку. До того ж, усі вони якісь сором'язливі. Чи подібні на фокуси, а найчастіше на метафори: прозріння, воскресіння, "встань і йди", розмноження хлібів, перетворення води на вино, вигнання бісів... Дисонанс між чудовою історією і чудесами, які здавалося б її принижують, гостро відчувався у ХІХ ст., що призвело до появи окремого філософського жанру "життя Ісуса".

Багатьом хотілося переписати Євангелія, очистивши Христа від чарівного, а заразом і від божественного. Наскільки зручніше всім було б, аби Він не воскрешав і не воскресав! Але чудо і є тим, що відрізняє релігію від філософії. Ось кілька зауважень, які далеко не вичерпують тему, але швидше до неї вводять. Отже, що необхідно знати про чудеса...

1) У природі є багато дивовижного, але нема чудесного. В цьому шкільні вчителі мають рацію, а науковці вже трохи сумніваються. Чудо належить людському. Воно не стільки порушення законів природи, скільки порушення звичного, побутового. Скажімо, ви на дуелі, стріляєте одночасно з вашим візаві, але кулі потрапляють одна в одну і падають до ваших ніг. Це не порушує законів природи, але ні на жодну голову не налазить. Чудо. Або, для прикладу, рак в останній стадії є порушенням природного механізму поділу клітини. Він не є чудом. Натомість видужання – повернення до природного механізму (наприклад, у результаті віри в чудо) є чудом.

2) Чудо перетворює специфічно людське. Найскладніший механізм у світі – андронний суперколлайдер не буде чудом, навіть коли запрацює. А мироточива ікона – чудо, хоча фізика мироточення, якби таке справді було, у тисячу разів простіша за механізм розгону часток у череві суперколлайдера. Навіть, якби замироточив суперколлайдер, це сприймалося б як менше чудо, ніж мироточива ікона. Якось від нього ми більше чекаємо чогось подібного, аніж від ікони, яка, строго кажучи є зображенням чуда.

3. Бог створив світ чудесним чином. І так само він створив людину і все, що в нас є людського, має своїм джерелом чудо: свобода волі, здатність мислити, душа, моральний інстинкт і естетичне відчуття. Коли людина стикається з чудом, вона стикається зі специфічно людським, з власною суттю. Можна сказати і так, що коли людина стикається з власною суттю, вона відчуває потрясіння.

4. Бог проявляється через закон і через чудо – порушення закону. Людина випробовується законами і чудесами; ні там, ні там вона не почуває себе вдома. Ствердившись у законному, вона час від часу спотикається об чудеса.

В той самий час, чудеса настільки спонтанні, що за них теж не вдається сховатися. Чудо проявляється чудесним чином. Проте, навіть і цього правила не бажає притримуватися і протирічить йому регулярним чудом – в Євхаристії. Євангеліє бентежить. Для людей перших століть у ньому замаленькі чудеса, для нас, людей останніх століть – у ньому забагато чудес.

 

© Дмитро КОРЧИНСЬКИЙ