Теологія звільнення

«...Розірви окови неправди, розв'яжи узи ярма, та гноблених відпусти на свободу, й скинь усіляке ярмо!»

(Іс. 58:6)

«Християни надають перевагу мові миру. Але тим не менше, коли диктатура нищить права особистості, коли іншим шляхом неможливо досягти блага для нації, коли зачиняються канали діалогу розуму та взаєморозуміння, церква говорить про законне право на повстанську боротьбу», – писав колись Архієпископ Сан-Сальвадору Оскар Арнульф Ромео.

Феномен революційного католицизму, який діє в Латинській Америці вже понад три десятиріччя, неможливо оминути увагою. Політична модернізація християнства (під "модернізацією" маємо на увазі той напрям думки, де біблійні сюжети отримують сучасне значення), являє собою християнську революційну альтернативу сучасному станові, яка проявляє себе у застосуванні теоретиками "Теології звільнення" таких авангардних напрямків, як-то: пряма дія, повстанська естетика та інше. Звернення до праць та досвіду теоретиків "Теології звільнення" у питанні взаємодії Християнства та Революції, на нашу думку, не може не цікавити православні кола. І справа не в тому, що "Теологія звільнення" зародилася в католицькому середовищі: для нас цікавою є можливість поєднання богослов'я та революції.

"Теологія звільнення" бере свої початки з 1968 р., коли відбулася ІІ-га Конференція "Єпископальної ради Латинської Америки", на якій був оголошений "Маніфест єпископів Третього світу". У маніфесті піддавалася різкій критиці політика та соціально-економічний курс, причиною бід населення оголошувався капіталізм як "соціальний гріх" – несправедливий, антихристиянський, що веде до руйнування особистості та творення неорганічних, відчужених від людини, позбавлених благодаті суспільних структур. «...Відповідно до змін в основних структурах, здійснених нашою революцією, різдвяним святам повинні повернутися їхній справжній народний та християнський характер. Тому забороняється усілякого виду торгівля, оголошення та реклама, що розповсюджується засобами масової інформації, які згадують Різдво та все, що пов'язане з датою народження Христа, для прискорення продажу товарів та послуг», – з "Постанови Сандиністського фронту національного визволення".

Розглянемо деякі основи світогляду "Теології звільнення". Саме визначення "Теологія звільнення" вперше прозвучало в 1971 р. з вуст перуанського теолога Ґуставо Ґутьєрреса, який на цитатах зі Святого Писання та на історичних прикладах довів, що спасіння душі та безкомпромісна боротьба за земну справедливість в сутності є одним процесом. Він визначив три рівня цієї боротьби ("три кроки до свободи"), які має вести кожен християнин:

а) Перший рівень (соціально-економічний та політичний) – звільнення людини від гноблення та визиску шляхом революції в ім'я Христа. Він висловлює надії знедолених народів та прошарків суспільства;
б) Другий рівень (історико-антропологічний) – завоювання повної творчої свободи, побудови "нового світу" та "нової людини". Передбачає звільнення кожної суверенної особи в усіх її людських вимірах;
в) Третій рівень (сакральний) – звільнення від гріха та з'єднання людини з Богом, шляхом тотальної боротьби зі злом.

Слово "звільнення" теолог відносить до біблійних джерел, де Христос звільняє людину від гріха як джерела усілякої ворожості, несправедливості та гноблення. І якщо людині дана можливість жити в єднанні з Христом, то це є основою для єднання всього людства і повинно надихати діяльність людини в історії. Сучасна пост-капіталістична система є нічим іншим, як "соціальним гріхом", і має дзеркально-протилежну "звільненню" ієрархію відповідностей. «Гріх із самого початку передбачений в структурах гноблення та визиску людини людиною... Відповідно, гріх є фундаментом відчуження, що призводить до ситуації несправедливості... Неможливо осягнути його конкретні прояви без розуміння базису, що його породжує. І навпаки, звільнення від гріха вимагає радикального звільнення, яке в свою чергу, неуникно передбачає звільнення політичне». Особистий гріх породжує несправедливі й позбавлені благодаті суспільні відносини та врешті сам нинішній суспільний устрій, що є проекцією особистого гріха на загальний рівень і перетворює його на "соціальний", тобто, спричиняє творення "гріховних" соціальних структур.

Концепція Ґуставо Ґутьєрреса наголошує на тому, що треба "не обмежуватися роздумами про світ, а прагнути стати частиною процесу життя, аби змінити цей світ". Він був соціалістом (один із його творів має символічну назву: "Маркс та Ісус") і так визначав діалектику теології звільнення: «З точки зору діалектики термін "примирення"  це подолання того, що породило гріх несправедливості, тобто шлях до "примирення" можливий тільки через соціальну революцію». Тематика ж революції проходить червоною ниткою у всіх творах теоретиків "Теології звільнення": «Насильство – складова частина капіталістичної системи, за його допомогою пригнічених тримають у підлеглому стані, і знищення такого порядку не суперечить ідеям створення братського суспільства, ідеям першого політичного в'язня, вбитого владою Давнього Риму та Давньої Юдеї – Ісуса Христа» (Леонардо Бофф).

Факт виходу юдеїв з Єгипту під проводом Мойсея та їхній перехід до Ізраїлю надихнув аргентинського філософа Енріко Дюсселя до "Залишення Єгипту". Він вважає, що вихід з Єгипту є прямою дією, направленою супроти позбавленої благодаті Системи: «Реформістські моральні теорії задають собі питання: як бути добрим у Єгипті, приймаючи Єгипет як існуючу систему? Мойсей навпаки, питає: як вийти з Єгипту? Вихід з Єгипту проходить через критику економіки, перетворюючись в етичне звинувачення еко-політичної системи на рівні структурної та історичної макроеко-політики». Єгипет – це синонім сучасної Системи, власне, "сучасного світу", ворожого ідеалам Віри. З Єгипту треба "вийти", "звільнитися", якщо треба, то й супроти волі "фараона", супроти "світоправителів темряви віку цього".

«Говорити про звільнення означає зрозуміти, який тип гноблення практикується в нас, тобто зрозуміти, що є влада гріха, яка несправедливо гнобить нас. Мова йде про порядок, який встановився в пануючій сукупності; такий порядок не варто поважати. А якщо цей порядок має закони, підкорятися ним – гріх. Навпаки, тоді нелегальні дії, що були здійсненні всередині несправедливої сукупності, є добрими справами, тому що вони входять до процесу звільнення, вони перебувають над встановленим порядком та його законами. Акт звільнення – це протизаконний акт... Вихід із Єгипту був протизаконним актом для фараона, бо фараон забороняв звільнення, але, навпаки, це була виключно добра дія, тому що вона підтверджувала Закон (Божий). Закон не мертвої "сукупності", але нового порядку, поставленого на службу Богові, Який відкидав існуючий порядок».

Іншою, центровою фігурою в "Теології звільнення", але вже й практиком, став нікарагуанський священик Ернесто Карденаль. Саме його вплив на революцію сандиністів зробив останню архетипічною для "Теології звільнення". Коли в 1979 р. в Нікарагуа перемогла ліва Сандиністська Революція, одразу відбувся з'їзд істориків та богословів Латинської Америки за назвою "Християнська віра та Сандиністська революція". На ньому було проголошено, що релігійна віра та революційна діяльність – сумісні. «Революційне насильство не суперечить постулатам християнського вчення, яке завжди відстоювало права народів та окремих особистостей захищатися зі зброєю в руках. Застосовувати насилля для завоювання свободи є законним. Тома Аквінський сказав, що солдат, який веде боротьбу за праве діло – все одне, що святий». Було оголошено "дію замість слів", та що "членами справжньої Церкви Тіла Христового є тільки ті, хто бореться за звільнення".

Говорячи про "Теологію звільнення", неможливо не згадати слів Ернесто "Че Ґевари": «Коли християни приєднаються до соціальної революції, вона стане непереможною». Саме екзистенціоналізм теології звільнення підіймає сенс революції до вершин релігійного переживання та метафізичного вибору. «І позвертає він працю чужу, і її не ковтне, як і маєток, набутий з виміни своєї, жувати не буде... Бо він переслідував, кидав убогих, він дім грабував, хоч не ставив його! Немає останку з обжирства його, тому нетривале добро його все: за повні достатку його буде тісно йому, рука скривдженого прийде на нього! Небо відкриє його беззаконня, а земля проти нього повстане» (Йов 20:19-22, 24, 27). Амінь.

 

© Сергій ЧАПЛИГІН