Ефемерне єднання сердець

Чи чули ви коли-небудь про таку річ як "вікно Овертона"? Здавалося б елементарне явище, про яке знає кожен, але яке досі не має наукового обґрунтування. Його суть полягає в тому, що суспільство не приймає радикальних змін, усіляко їм пручається, намагаючись залишати все як є зараз. Аби подолати цю перепону людям слід запропонувати проміжний варіант, який не вносив би до життя громади кардинальних змін.

По тому як сплине деякий час люди вже вважатимуть, ніби теперішній стан справ є нормою і так було завжди. І саме тоді слід робити наступний крок у напрямку до пункту призначення, допоки та сама божевільна, ультра радикальна і попросту безглузда ідея не стане тією нормою, яка "була завжди". У такий спосіб свого часу до влади у Німеччині прийшов Адольф Гітлер. У такий спосіб більша частина вільного світу докотилась до легалізації одностатевих шлюбів. У такий спосіб сталась та катастрофа, про яку я й хотів би вам розповісти...

Важко сказати, де й коли це розпочалось. Глобалізація вже у ті часи досягла досить великих масштабів, аби про час і місце походження технології було проблематично говорити. Так чи інакше, гадаю, відправним пунктом нашої історії можна назвати день, коли по телебаченню передали, що вчені однієї японської лабораторії виявили спосіб збуджувати ділянку кори головного мозку, яка відповідає за довготривалу пам’ять. Це дозволило б людині пригадувати події, що з нею стались десятки років тому. То був лише двохвилинний сюжет у новинах, які бувають ледь не щодня, а забуваються впродовж найближчої години. Щось на кшталт повідомлення про астероїд, що пролетів на якійсь відстані до Землі або новини про винайдення їстівних пакетів для продуктів. Дурничка, яка стала першою кісточкою доміно.

Минав час і повідомлення про досягнення у сфері впливу на людський мозок все частіше стали з’являтись у заголовках великих ЗМІ: "Вчені Нової Зеландії знайшли спосіб, як ефективніше впливати на клітини головного мозку, що відповідають за довготривалу пам’ять", "Європейська лабораторія виявила ділянку мозку, що відповідає за взаємодію тривалої та короткочасної пам’яті", "Американська група дослідників відкрила спосіб одночасно активувати довготривалу та короткочасну пам’ять", "Міжнародний дослідницький центр знайшов спосіб збільшити об’єм довготривалої пам’яті мозку на 5%" і так далі. Тоді все це нікого не лякало, навпаки, звідусіль лунали оди шани людському генію. На дослідників сипались Нобелівські премії, їх відкриттям присвячувались документальні фільми, провідні інформаційні агенції світу шпальтами писали про чергове відкриття у новітній галузі науки. Справжньою сенсацією стала звістка про те, що черговій групі дослідників вдалось завантажити інформацію з пам’яті людини на цифровий носій. Втім невдовзі сенсація обернулась розчаруванням, адже жоден комп’ютер у світі не міг правильно розшифрувати отриману інформацію, перетворивши її у відео-, аудіо- або принаймні текстовий формат.

Чи це було розчаруванням? – Так! Чи це було непередбачуваним? – Ні! Комп’ютер, яким би потужним, і на якій архітектурі він не був би побудований завжди був, як би це не заперечували, цілковитою протилежністю людини. А вірніше її доповненням, яке мало виконувати функції, що були незвичними для мозку (як не як, два мільйони років еволюції минули без потреби вирішувати системи рівнянь), а не основні його функції. Так чи інакше, почались численні спроби знайти спосіб розшифрувати скачані дані на комп’ютері. Важко сказати, чи корисними були всі ті спроби, які нині видаються жалюгідними, однак з повною впевненістю можна стверджувати, що якби тоді та божевільна спроба досягла своєї мети, цієї історії могло б і не бути або ж вона мала б зовсім інше продовження...

Як би там не було, але спроби тривали. Минали роки, всесвітній захват під дією тиші з боку дослідників дедалі більше згасав і, здавалося, увага всього світу назавжди перекинулась на черговий воєнний конфлікт, який загрожував перерости у глобальну війну. Однак те, що мало статись, зрештою сталось. Вивчаючи закони природи, ми дізнаємось дивовижні речі про навколишній світ. Ми бачимо, наскільки дивовижні речі можуть робити сполуки найрізноманітніших речовин та елементів. Однак водночас ми помічаємо, що з багатьма речами можуть взаємодіяти лише подібні до них. Лише в тварин одного, або принаймні генетично наближеного, виду можуть бути нащадки. Лише спільнота може досягати того, що самотужки індивід ніколи не зміг би. Лише комп’ютер може переграти комп’ютер у шахи та лише людина може зрозуміти людину. Приблизно до таких висновків дійшли вчені, які після ряду невдач вирішили переглянути підходи до вирішення поставленої задачі.

Трохи згодом світ сколихне новина про винайдення технології передачі спогадів від людини до людини. Сенсація, диво, відкриття століття – приблизно такими словами починались заголовки усіх статей, випусків новин та інтернет-дописів того дня. Відтепер люди могли обмінюватись спогадами про себе з іншими не говорячи ні слова. Технологія швидко отримала назву "Антант" (з французької – "поєднання сердець") і пішла у широкий комерційний застосунок. Назва, попри те, що нагадувала про союз часів Першої світової війни, більш ніж відповідала ефекту від застосування технології. Коли дві людини обмінювались спогадами, вони в одну мить проживали все життя іншого в найдрібніших та найяскравіших деталях. Їм ставали зрозумілими причини вчинків того, чиї спогади вони проживають. У цю саму мить вони ніби мінялись особистостями, проживаючи всі події як свої власні.

Так, за допомогою "Антанти" вирішувались особисті конфлікти, розірвані колись сім’ї знову єднались. Згодом деякі держави почали використовувати "Антанту" у пенітенціарній системі, аби злочинці відчули все те, що пережила їх жертва. Так технологія почала проникати в усі державні органи усіх провідних держав світу. З її допомогою долалась корупція і падав рівень злочинності, зникала агресія та ненависть на етнічному, класовому, расовому та релігійному ґрунті. Ліберали усього світу тріумфували. Спекулюючи на якнайширшому використанні "Антанти" в усіх сферах життя, вони перемагали з разючою перевагою навіть у найконсервативніших країнах. Глобалізація почала зростати у геометричній прогресії. Рівень злочинності у світі падав щороку до небачено низьких показників, поступово почали згасати воєнні конфлікти, учасники яких попри заборони командирів все одно користувались "Антантою". Утопія, здавалось, нарешті стала реальністю... Епоха взаємного порозуміння, яка мала дати новий поштовх розвитку людства була вже на порозі. Більше ніяких війн, ніяких конфліктів, тільки дорога вперед до величного майбуття. Так мало б бути, але так не сталось. "Чому?" – спитаєте ви. Тому що нас почала винищувати наша нова Богиня, в яку ми так сліпо повірили.

Наслідки використання "Антанти" ставали дедалі виразнішими зі зростанням кількості її застосування на одній людині. Як така, технологія не мала на меті запис переглянутих спогадів до довготривалої пам’яті глядача, єдине, що залишалось після перегляду – емоції та відчуття іншої людини. Однак щоразу після перегляду спогадів існувала деяка ймовірність того, що особливо яскраві з них можуть залишитись і записатись у мозок глядача, який цього й не помітить. Ці нові спогади були досить новими та яскравими, тому вони не забувались і не притуплялись як більшість інших, а оскільки опісля перегляду людина не помічала нічого нового, вона починала сприймати цей спогад як свій власний. Накопичення таких фантомів починало призводити до зміни особистості, яка переростала у шизофренію. На ґрунті цього почала відновлюватись злочинність, що не мала організованого характеру, але відрізнялась особливою тяжкістю здійснюваних злочинів. Злочинців ловили та відправляли до божевілень, однак жодних висновків не робилось. Тоді або наївно вважали, що вони мали вроджену схильність до психічних захворювань, або просто переглядали не надто щасливі спогади інших, і, впадаючи в депресію, скоювали всі злочини.

Серед інших наслідків, спричинених "Антантою", але за офіційними версіями держав ніяк з нею не пов’язаних, стало поступове скорочення населення Землі. Так вже сталось, що обмін спогадами, між чоловіками та жінками, через постійні подружні або звичайні сварки, був одним з найпопулярніших видів обміну. Через те, що жінки значно емоційніші за чоловіків, кількість і якість фантомів, що залишались у чоловічому мозку були значно вищими ніж при передачі спогадів між чоловіками. А як ви гадаєте, який спогад є одним з найяскравіших та найважливіших спогадів для жінки? Само собою втрата цноти і перший секс. І до чого ж може призвести накопичення таких фантомів про зносини з мужчиною у голові чоловіка, що підсвідомо вважає ці фантоми своїми? Найцікавіше, що ніхто навіть не подумав якось із цим боротись, адже, як я вже казав абсолютна більшість в лібералів по всьому світу зробила свою справу і тепер це було нормою. Во істину, "вікно Овертона" – це вікно в пекло.

Я не знаю, чи здогадався уряд бодай однієї країни про справжні причини того хаосу та занепаду, який тоді лиш починався. Якщо ні, то імовірніше за все всі уряди світу вже тоді захопили хворі на шизофренію люди, що, насправді, пояснило б подальші події розладами особистості. Якщо так, то це було злочинним недбальством, яке через небажання відмовитись від "Антанти", що давала такі прості відповіді на такі складні питання, прирекло людство на страшні випробування. Кількість душевно хворих з плином часу тільки зростала. Вони почали становити цілі відсотки від населення планети, а їх злочини почали переходити всі межі, навіть настільки розмитої як тоді, моралі. Оргії, розчленування, канібалізм та нескінченні вбивства стали настільки ж регулярними як банальні вуличні крадіжки. Саме тоді було прийняте рішення почати поступове знищення душевнохворих. Втім, як це зазвичай буває разом з шизофреніками знищувались і абсолютно здорові люди, які виступали проти геноциду. Але кого це все хвилювало? Світ вже потонув у крові, коли до нас почали приходити правильні висновки. Можливо колись ми зможемо повернутись до того, з чого ми починали. Можливо подолавши тоталітарний культ "Антанти", а що найголовніше – культ простих рішень, ми зможемо заслужити другий шанс.

 

© Олександр ВАЙС