Патріотизм і спекуляції політиканів

За останні 5 років українські націоналісти звикли, що їхні опоненти та навіть вороги оперують не стандартними для себе термінами. Не новина, що вчорашні українофоби та, навіть, сьогоднішні пристосуванці опанували гасло "Слава Україні!", просувають церковну автокефалію і мріють про мир, оминаючи який саме має бути цей мир для України. Але постає цілком логічне запитання, чи на довго вистачить у представників внутрішньої окупації використовувати чужі собі символи та просувати в патріотичних тонах відверто антиукраїнські "реформи"?..

З початком війни політична еліта України вимушено потягнула на себе ковдру націоналізму, аби не втратити вплив на багатомільйонний та збуджений кремлівською агресією електорат. Цілком зрозуміло, що нажахані злочинами вчорашніх "братів слов'ян" у Криму і на Донбасі, українці хотіли бачити при владі рішучих захисників, державників. Тому радикальна риторика стала ключем до кабінету на вулиці Банковій чи Грушевського. Ті, хто влітку 2013-го з піною у роті обмовляв послідовників Миколи Міхновського і Степана Бандери за надмірну агресію останніми прокльонами, вже восени 2014-го сам наслідував їхню мову та гасла, але не більше! Хоча членство "Партії Регіонів" і КПУ залишилось вірним українофобській лінії свого кремлівського керівництва.

Звісно, що окремо треба сказати й про послідовників Маркса-Леніна-Троцького. На повоєнній хвилі останніх років відчули смак політичних дивідендів і вкрай ліві, навіть маргінальні сили, про яких раніше знали лише бійці динамівського чи дніпровського осередку "Ultras". Проте оперувати усталеними штампами своїх ідеологів нові ліві не могли, адже в Україні почав діяти пакет законів про декомунізацію. Тому ними було обрано шлях своїх західних колег і спонсорів. Серед найбільш відомих нам заходів виділимо кілька: захист прав ЛГБТ-спільноти, сприяння нелегальній міграції з бідних країн Азії та Африки, радикальна фемінізація студентства.

Усе вище перераховане нові ліві намагаються вкласти у своє розуміння поняття "патріотизм" під синьо-жовтим прапором та поширити у народні маси. Хоча ще донедавна саме ідейні нащадки Маркса-Леніна-Троцького були іншої думки. "Патріотизм — останній притулок негідника!", — так "дотепно" кепкували ліві над патріотами України й націоналістами. Тепер опоненти правих намагаються повторити трюки чинної влади, й осідлати патріотичні прагнення мільйонів українців, аби з цього мати певний зиск. Звісно, що в арсеналі у лівих доволі мало аргументів на свою користь, адже вони не стояли у перших рядах оборонців Донецького аеропорту, не виходили з Іловайського котла та жодного разу не намагались вийти на вуличний протест з революційною метою.

Таким чином, виходить доволі показова ситуація — оперувати поняттям "патріотизм" і розмахувати синьо-жовтими (ба, навіть червоно-чорними!) прапорами дуже легко, коли не збираєшся здійснювати докорінну зміну в державній системі. Погодимося, що в Україні дійсно будь-який негідник може знайти собі притулок у слові "патріотизм" — від прокурора, який засуджував мирних майданівців, до "беркутівця", що вбивав тих самих майданівців без краплі сумління. Політикани та апаратні служки режиму внутрішньої окупації не зможуть довго демонструвати свою любов до України, номенклатурна звичка, вироблена роками, все ж таки дасть про себе знати. Новим лівим так само несила довго триматись в сідлі патріотизму, бо це ламає їхній ідеологічний хребет як руху інтернаціонального і толернатного до всіх народів. Тож лиш діяльність правдешніх українських націоналістів сприятиме поверненню первісного значення терміну "патріотизм" та балансу в суспільно-політичній площині.

 

© Данило КАТРАНИК