Україна перед загрозою диктатури?

Постійна загроза повномасштабного вторгнення московської орди, постійна ворожа пропаганда, війни між різними політичними колами, ворожнеча з західними сусідами (Польща, Мадярщина) породжують в українців почуття постійної тривоги та відчаю. Попри величезні ресурси, які є усередині країни, один ресурс майже вичерпався – це терпіння. Громадяни нашої держави готові пожертвувати особистою свободою задля розв'язання важливих проблем...

Багато диктаторів приходили на хвилі народного невдоволення і реваншизму. Скажімо, у Франції був Наполеон І Бонапарт, в Італії — Беніто Муссоліні, а у Німеччині — Адольф Гітлер. Дехто плаче бо не знайшлося "справжнього лідера", який би швидко вирішив би всі проблеми, продовжив рух в Європу і перетворив би Україну на зразкову демократію. А проте всі, хто приходив до влади на хвилі народного невдоволення, здійснювали узурпацію владу і використовували національні ресурси у своїх, добрих чи поганих, цілях.

"Хай буде навіть злий, але свій!", — люблять казати ті, хто скучив за "сильною рукою". Чому ж за останні 27 років так і не прийшов славетний рятівник? Серед всіх плюсів і мінусів українці мають величезну перевагу серед усіх східноєвропейських народів  ми вміємо зорганізуватися. На Майдані боролися і вмирали без будь-якого командування, без єдиного командування почалася організація найкращих частин українського війська  добровольчих батальйонів.

Не буде зайвим додати, що й волонтери, які з весни 2014-го і до сьогодні підтримують наше військо, працювали на голову вище усіх армійських служб. Водночас багато журналістів і простих громадян добровільно захищають нас від ворожої пропаганди. Ворог називає це анархізмом, сусіди  неорганізованістю. Проте лише наша, українська, самоорганізованість врятувала нас і цілу Європу від московської навали!

 

© Кирило КАЛАШНИК