Дзеркало епох

Розмірковуючи над суттю подій, завжди слід розуміти епоху, творіннями якої вони стали. Це робить міркування комплексними, усебічними та дозволяє розглядати плин історії немов відображення у найкращому венеційському дзеркалі. Втім, яким би великим не було зачарування від побаченого, поступово кожен починає розуміти, що, дивлячись у люстро, ми не побачимо нічого окрім себе. Себе у своєму часі. Це здатне нагнати страшну тугу, адже споконвіку ми звикли вважати дзеркала – порталами до кращого, загадкового і фантастичного, чудернацького світу, де б на нас чекали дивовижні пригоди, неймовірні істоти й багато чого ще...

Ми, на жаль, спостерігаємо геть не казкову картинку нашого повсякдення, буденності й недосконалості. Це може загнати в депресію, однак саме у цьому гнітючому моменті й криється та заповідна таємниця цієї містичної науки – історії. Науки, котра будучи поверненою у минуле, проливає світло на наше сьогодення, змушуючи нині живих замислюватись не над справами минулих днів, а розмірковувати про оточуючу дійсність. Розуміти суть історії – це, без перебільшення, великий дар, яким, однак, судилось володіти далеко не кожному. Сучасний світ, попри технологічні революції, розпади імперій, продовження тривалості життя та безліч інших досягнень, здобутих за останню сотню років, насправді, мало чим відрізняється від себе столітньої давнини.

Люди продовжують сліпо вірити у єдино можливі, "сучасні й прогресивні" ліві ідеї, колонії територіальні перетворились у колонії економічні, постійна гонитва за новими технологіями так і не принесла людям щастя. В чому ж різниця? Чи, невже, світ у своїй основі вічно залишається сталим, змінюючи лише подекуди надбудови? Ні, на жаль, або на щастя, ні. Зі зростанням темпів розвитку світової економіки, швидкості подорожей у різні куточки планети й експоненційним зростанням об’ємів інформації, зазвичай абсолютно непотрібної та дурнуватої, в людського мозку виникла потреба швидко і компактно зберігати усі ті дані, що мали б бути необхідні для комфортного проживання в умовах зміненого світу. Найшвидшим та найзручнішим способом для розв’язання цієї проблеми стало спрощення і стиснення за певним коефіцієнтом дедалі зростаючого обсягу інформації. Сказати, що цей спосіб виник відносно нещодавно, було б нахабним перебріхуванням знань про людську природу, котра винайшла подібний підхід до інформації ще за часів появи перших міфів та переповідань.

Протягом тисячоліть спрощення поступово наростало, не приймаючи, однак, тотальних масштабів. Нагальна потреба у цьому з’явилась лише кілька десятків років тому, коли кількість даних, начебто необхідних людині, почала випереджати рівень обізнаності населення планети. Саме по собі спрощення отримало вигляд прив’язування до ключових слів типу "націоналізм", "консерватизм" абощо певних стереотипних образів, котрі утворювались внаслідок колись почутих уривків фраз, побачених фрагментів кіно або просто чуток. У результаті ці явища подеколи почали ототожнювати з шовінізмом, нацизмом, ненавистю, а іноді й з безграмотністю. Наведені приклади є далеко не єдиними, адже наразі практично усі поняття, явища і попросту інформація підлягає спрощенню. Від цього залежать рейтинги ЗМІ, успішність політичних партій та діячів, особистий вплив тощо. Спрощення породжує в людині матеріалістичний світогляд та підсвідоме бажання до уніфікації усіх і вся, як максимального ступеню простоти. Створює хибне відчуття існування якихось "загальнолюдських" понять і цінностей. Породжує відчуття, що в українця-християнина – відвічного жителя Європи, може бути щось спільне з дикуном-канібалом з далеких островів Океанії. Або в консервативного англійця з одурманеними ідеями комунізму жителями Китаю чи Північної Кореї.

Попри уніфікацію, спрощення, втім, не призводить до розв’язування конфліктів. Радше навпаки, сіючи невігластво – зазвичай лишень сильніше розпалює вогонь протистояння не даючи змоги зрозуміти твірних ідей та мотивів, що губляться серед ряду замовчаних чи забутих даних. Яскравим прикладом такого протистояння можна навести нападки войовничих атеїстів на Церкву, котрі закидають святому Престолу архаїчність та непотрібність релігійних "казочок" у "прогресивному" ХХІ-му ст. Подібні закиди є наслідком надто буквального трактування Біблії масовою культурою та створення нею образу Бога не як неосяжної для людського розуму істоти, а як образ, чиї наміри, задуми та мотиви є цілком очевидними і примітивними для надто "просвітленої" публіки.

Якщо брати масову культуру, як таку, то саме вона є чи не головним рушієм до спрощення інформації для як найлегшого її донесення до широких кіл громадськості. У своєму нинішньому вигляді вона надає будь-якому явищу максимально примітивного змісту і найпізнаваніші суспільством характеристики. Саме такий підхід дозволяє практично будь-кому, хто вигукує гасла українських націоналістів, й самого себе приписувати до їх числа, при цьому не володіючи жодними знаннями про природу чи суть самої ідеології. Це вимиває з націоналістичного міфу увесь той містицизм і таємничість, котру свого часу так несамовито вливали класики Дмитро Донцов, Юрій Липа, Степан Бандера та інші, й не приносить жодної практичної користі для розвитку руху. Радше навпаки, окрім очевидної шкоди у вигляді демістифікації ідеології, відповідно відштовхування від неї ідеалістів, спрощуються та знецінюються ідеї та цілі націоналістів, котрі не в змозі бути насправді почутими, у кращому разі зводяться до рівня нездійсненних утопій, а у гіршому до марень тоталітаризмом.

Те саме відбувається з нашими цінностями, коли ми кричимо про неприпустимість поступок для нацменшин, які не є корінними народами України, у питаннях, пов’язаних з мовою, нам – українським націоналістам, ніби знущаючись, відповідають, що це не є важливим, адже колись потім нацменшина все одно вивчить ту українську мову (спитайте в кримчан як вони вивчили), а нині ліпше не розхитувати човна, оскільки це не така вже й важлива проблема. Нині для нас це звучить як: «Don't worry – be happy. Вашу дружину не зґвалтували – вона просто отримала сексуальне задоволення».

Якою ж може бути відповідь на цю загрозу глобалізованого світу, коли навіть ідеї можна зменшити і викривити так ніби, то надувна кулька? Відповідь тут власне залишається одна і полягає вона в постійному навчанні та просвітянстві наших співгромадян, аби вони могли не бути жертвами стереотипів, а були б здатні тверезо робити висновки на основі фактів, а не чуток. І зробити це повинні саме націоналісти, адже, будучі єдиною силою, яка дійсно прагне побудови власної потужної незалежної держави, маємо розуміти, що держава будується кожним громадянином, його ініціативою і розумом. Відповідно для досягнення мети, ми повинні забезпечити міцний фундамент майбутній УССД, який складався б з високо освічених, грамотних громадян, що самі розуміють потребу й необхідність держави для себе.

 

© Олександр ВАЙС