За націоналістами майбутнє нашої держави

Волонтери – друга армія України, її надійний тил. Так іноді кепкують у соціальних мережах. Проте, на нашу думку, у кожному жарті є частина правди. Аби розтавити всі крапки над "ї" щодо благодійної помочі захисникам України, наш головний редактор Денис Ковальов вирішив поспілкуватися з представником волонтерського руху Миколою Костюком, який нині проживає у Фінляндії та активно допомагає українським добровольцям.

Д.К. З часу відновлення державності України відбулося кілька економічних криз, що змусило наших громадян шукати щастя по світах. Розкажіть, чому Ви залишили Батьківщину та як довго вже мешкаєте у Фінляндії?

М.К. – По-перше, я не вважаю себе емігрантом! Я не покинув Україну назавжди. Я повернусь додому, але ще не знаю коли. Чи це буде дуже скрутний час для Неньки, тобто відкрита повномасштабна війна з Московією, чи навпаки – перемога націоналістів і створення УССД. Покаже час... У Фінляндії я працюю вже 11 років, 10 з яких – в одній будівельній фірмі. Однак усе своє свідоме життя я був націоналістом, задовго до утворення "Правого сектору" чи будь-якої іншої націоналістичної організації. Я народився у Червонограді, на Львівщині. Мої діди, один на псевдо "Кирик", воювали в УПА і загинули за Україну, а баба з трьома дітками була вислана до Сибіру у 1947 р., коли мамі було 4 роки. У дитинстві я розмовляв московським язиком, однак вдома з мамою – виключно солов’їною. Цим, мабуть, усе сказано, така була політика в СССР. Пам’ятаю, як у 1980-х було модно одягати вишиванки не тільки до церкви на Паску чи Різдво, але й на дискотеки чи до ресторану. З часом були бійки з тими, хто відстоював на Галичині язик окупанта, але ми стояли на своєму. І уже через рік ми зрозуміли що нам цього мало, потрібно якось виходити на інший рівень – нам трапилась нагода познайомитися зі Степаном Хмарою, а через нього і з іншими патріотами України. Починався інший рівень боротьби за незалежність нашої Батьківщини. Що мене змусило поїхати за кордон? А самі як гадаєте? Голодні 1990-ті і не належна оплата моєї праці у вже ніби вільній українській державі. Спершу я поїхав до Польщі, працював там десь пів року, а потім, нелегально перейшов кордон з Німеччиною, у якій згодом пропрацював майже 10 років. У середині 2000-х вдалося знайти легальну роботу у Фінляндії. Тож тепер я працюю тут.

Д.К. Відомо, що з подіями на Майдані взимку 2013-2014 рр. українська діаспора Фінляндії брала активну участь у процесі оновлення нашого суспільства. Як саме члени громади підтримували Батьківщину у період політичної нестабільності?

М.К. – Коли почалася Революція Гідності, ми тут організувалися. Українська діаспора в Суомі згуртувалась і почала виходити на мітинги, марші, протести, збирати кошти на підтримку київського Майдану. Після перших убитих – Нігояна і Жизнєвського, ми вийшли на мітинг під парламент Фінляндії. Згодом зібрали та передали на потреби Майдану в Україні €3500. Потрібно віддати, належне до нас одразу вийшов представник міністерства закордонних справ і парламенту. Було і центральне телебачення, не пам’ятаю який саме канал, але засвітились на всю Фінляндію. Ми слідкували день і ніч за новинами плакали, нервували, це були дуже важкі дні, коли запалали Профспілки 18 лютого. Тоді моє серце не витримало і вже ввечері 19 лютого я був у Києві на Майдані. Хоча у той самий час очікував посвідку на постійне місце проживання у Гельсінкі.

Д.К.  Коли Московія окупувала Крим, а згодом вдерлася на Донбас, багато закордонних українців почали допомагати відновленим Збройним Силам України. Як українці Фінляндії зреагували на цю скрутну для нас годину, що досі палає на Сході?

М.К. – Відколи триває війна ми тут усі ще більше згуртувалися, кинулися допомагати армії, збирали теплі речі, гроші, носилися по крамницях. Ті, у кого була можливість, купляли та переправляли нашим захисникам на Донбас термобілизну, балаклави. Так з’явилась ініціативна група "Фінська сотня". Звісно, що одразу під'єднали корінних фінів, нащадків героїв Зимової Війни, які серед своїх збирали для України теплі речі, куртки, штани, навіть техоснащення! Вони мали свої додаткові знижки у декотрих спеціалізованих крамницях.

Д.В. З Ваших слів розуміємо, що основна волонтерська поміч йде на потреби саме добровольцям? У пріоритеті націоналістичні загони "Правого сектору", що досі вартують мирне небо неподалік Донецька. Це був сумлінний вибір допомагати саме Добровольчому Українському Корпусу?

М.К. – На початку московсько-української війни ми допомагали всім, хто де мав знайомих. Відправляли цілими автобусами вантажі по 3-5 т. Звісно, що у нас були через це затримання на митниці. Чому обрали саме "Правий сектор"? Гадаю, що це очевидно. Хлопці, що були в авангарді Майдану, після повалення влади Януковича пішли захищати Україну від окупанта. Не маючи відповідного спорядження з мисливською зброєю вони зупиняли цілі танкові колони ворога, звільняли міста і села. Це ж показник, який прирівняв добровольців з лав "Правого сектору" до січових стрільців і бійців УПА. Десь влітку-восени 2014-го всередині "Фінської сотні" ми створили волонтерську чоту "Мурашник", яка безпосереднього працює з ДУК ПС. Пам'ятаю, як я, маючи певний авторитет у нашій діаспорній громаді, пояснював, агітував, чому власне більше потрібно допомагати добровольцям, а не скажімо НацГвардії і ЗСУ. По-перше, регулярні війська забезпечує держава; а по-друге, якщо не добровольці, то окупанти вже давно б опанували лівий берег Дніпра. Усі питання, оголошення, координація ішли через Facebook. Тоді ж моя землячка з Червонограда сказала, що у "Правому секторі" служать її знайомі, просять допомоги. Так я вийшов на 8-му Окрему роту ДУК ПС, і понеслося... Потім були Піски, волонтерська поміч побратиму "Поляку", бої за ДАП і купа замовлень (приціли, берці, бушлати, броніки).

Д.К. Як громадяни Фінляндії реагують на події в Україні? Адже не секрет, що багато експертів порівнюють війну на Донбасі з подіями Зимової війни 1939-1940 рр.

М.К. – У більшості своїй фіни підтримують власне Україну та українців. Звісно, що це тому, що багато з них пам'ятають Зимову Війну. Але московська пропаганда і тут діє. Хоча на мітингах, протестах, маршах, які ми досі проводимо часто, фіни підходять, дякують, підтримують, розпитують. Декотрі, яких на нашу думку меншість, просто не цікавляться. Але до нас жодного разу не підійшов громадянин Фінляндії з претензією, що ми баламутимо воду і не даємо європейцям мирно співіснувати з РФ. Поліція ж, яка практично завжди присутня на наших мітингах, висловлює негласну підтримку Україні.

Д.К. Чи можна сказати, що період так званої фінляндизації та тісної співпраці з Москвою негативно вплинув на нащадків маршала Маннергейма і композитора Сібеліуса? Може фінляндці бажають залишатись осторонь історичних подій в Європі, аби просто вижити поряд з агресивним сусідом?

М.К. – Це питання, звісно, краще ставити не мені. Але я спробую відповісти. Чи вплинув процес фінляндизації на фінів? – Думаю, що так, проте у зворотну сторону. Вони ж прекрасно розуміють і бачать, який поряд із ними сусід. Агресивний, неадекватний, здатний на залякування і погрози. У що перетворилися їхні колишні території, які зараз під Москвою? Подивіться хоча б на Виборг! Тому фіни ведуть не настільки агресивну політику щодо Московії, вони прагнуть бути обережності. Знов же таки, це наслідки від сусідства ще з СССР. Але свою справу роблять потихеньку як і притаманно тим, хто пліч-о-пліч з Маннергеймом трощив червону гідру. Осторонь Європи вони явно не залишаться.

Д.К. Чи плануєте і надалі допомагати нашим захисникам? І, яким бачите майбутнє України, адже саме від воїнів, що боронять нашу землю на Донбасі залежить подальша доля не тільки держави, але й нації?

М.К. – З 2014-го р. ми допомагаємо бійцям і в основному добровольцям. Були передачі для ДУК ПС, батальйону ОУН, для загонів УДА. Звісно, що нинішня активність у порівнянні з 2014 р. і 2015 р. дещо впала, бо війна перейшла у позиційно-оборонну фазу. Проте зараз у нас є чітко розподілені волонтерські групи по профільнім напрямкам роботи. Це сім'ї загиблих Героїв, це допомога у шпиталях пораненим бійцям, це допомога добровольцям, які досі на фронті. З початку 2018 р. я перейшов виключно на співпрацю з ДУК ПС. Це волонтерська допомога загонам друга "Гонти" і "Да Вінчі", а також – медикам подруги "ТТ". Я і мої однодумці вважаємо, що добровольці – це основа нашої звитяги, основа нашої державності. Ми ж пам’ятаємо, що саме вони врятували Україну у 2014 р. від загибелі. Шкода, що громадяни нашої держави досі не зрозуміли, в нашій хаті йде війна і щодня гинуть Герої. Яким я бачу майбутнє? – Вірю, хочу вірити і сподіваюсь, що все ж таки на виборах у 2019-му переможе наш кандидат – націоналіст Руслан Кошулинський. Давно вже час докорінно міняти суспільно-політичну систему в Україні. Я і тут докладаю зусиль, щоб у нас на виборах переміг наш кандидат. Агітую, так би мовити, серед української діаспори не тільки у Фінляндії, а й по всій Скандинавії. Тільки за націоналістами майбутнє нашої держави. От може тоді я спокійно вернуся до оновленої Неньки й допоможу чим зможу у розбудові Української Соборної Самостійної Держави.

 

© Денис КОВАЛЬОВ і Микола КОСТЮК