Ворог йде у наступ на Україну через Верховну Раду

Демон путінізму Віктор Медведчук цілеспрямовано повзає по Україні. Найбільш прокремлівські мери країни зливаються у партію поганих ген, яку до того ж збагачують максимально негативними персоналіями по типу сумновідомого "підрахуя". Українофобів намагаються регероїзувати (як Геннадій Кернес — вбивцю маршала Георгія Жукова), а націоналізм — знову демонізувати...

Головне — не втратити країну! Один з базових посилів-страшилок програної кампанії колишнього президента. Гасло не було безпідставним. Недоречним був лише висновок з нього. Адже для порятунку країни єднатися звісно треба, але не під головним втіленням вітчизняної корупції. Єднання патріотів навколо Петра Порошенка таке саме безглуздя, як і єднання молоді навколо Володимира Зеленського. Результати в обох випадках будуть протилежні очікуванням.

Українське суспільство повільно починає поляризуватися знов. Подібно до того як було у 2012-2013 рр. Під осінь поляризовану країну цілком може почати лихоманити. Так звана ЗЕ-ейфорія перетвориться на ЗЕ-невдоволення. І команда нового президента не зможе зупинити цей процес, зможе лише відтягти чи прискорити в часі. Станом на сьогодні — тільки прискорює. Швидкість цього прискорення зростає ледь не щоденно.

Потреба національної інтеграції стає щодня більш невідкладною. І єднатися тут треба широко. Мова йде не тільки про єднання націоналістів. Єднатися мають всі патріотичні сили: ветерани та молодь, традиціоналісти й новатори, всі, для кого має вирішальне значення така мало верифікована річ, як майбутнє України.

В авангарді цієї команди мають бути не професійні політики, а професійні державники. Ті, хто мислить категоріями віків, а не виборчих циклів. Ті, для кого питання української державності аналогічно питанню про власне життя. Бо національне єднання — не тільки і не стільки про політику. Це не про історію, а про футурологію. Якщо у тих, хто хоче України майбутнього не буде єдності, то не буде й сили. І вона неодмінно з'явиться у тих, хто жадає України минулого. І тоді замість завтра настане вчора...

 

© Микола КРАВЧЕНКО