Політика передбачає співучасть

Все частіше у політичних процесах ми маємо справу з логікою, яка немає нічого спільного з нормативами сучасної політології чи соціології та категоріями поділу на правий/лівий. І це працює все краще і краще. Вона вже є не випадковістю, а радше сталою тенденцією.

Адже відомо, що той, хто розуміє та відчуває суспільство і відповідає на його очікування напряму, не прагнучи втиснути себе в якусь ідеологічну схему з їх індивідуалістичними, класовими чи расовими підходами, залишивши це в ХХ ст., є не інакше як типовим популістом. Оскільки недарма — "populus" з латини означає "народ". А новітній час вимагає новітніх відповідей, хіба ні?

Політичній волі одних осіб завжди протиставляється політична воля інших. Сама ж політика передбачає певну, якщо не повну, але співучасть. А це означає складати та усвідомлювати себе частиною цілого, бо політика, за своєю природою, тотальна і поза її межами знаходиться не "аполітичність" — а "ідіотія"!

Тут би слід пригадати шанованого Аристотеля з його "Афінською політією". У ній він пише таке: «Бачачи, що в державі часто відбуваються смути, а з громадян деякі з власної безпечності миряться з усім, що б не відбувалося, Солон видав щодо них особливий закон про те, що той, хто під час смути в державі не стане зі зброєю в руках ані за тих, ані за інших, той піддається безчестю і позбавляється всіх громадянських прав». Такі от справи з цією хитромудрою політикою.

 

© Сергій ЧАПЛИГІН