Втрачені можливості добровольчого руху

Один із засновників батальйону "Донбас" Семен Семенченко нещодавно оприлюднив власну стратегію територіальної оборони України. Він запропонував організувати ешелоновану систему — зміцнювати не тільки підрозділи, що перебувають у зоні бойових дій на Сході, але й вибудувати стратегічні межі у так би мовити мирному запіллі. Правильні, дуже правильні речі актуалізував та тільки пусте це все...

Не будемо кривити душею — українські пасіонарії, що рушили на фронт весною-влітку 2014 р. ще тоді проґавили свій шанс. Всій цій камарильї, що перебуває після Майдану при владі озброєний народ, самоорганізованість громадян, патріотизм страшніші за московитські танки, окупацію та руїну. Страшніші за Вову Путіна, що тільки й вміє, аби погрожувати.

Бо такий народ, що має в руках хоча б пістоля, може спитати у цих ворюг та їхніх представників у Верховній Раді та Кабінеті міністрів, у чергового рятівника-Президента за розграбовану за майже 30 років Неньку-Україну. А тим часом, той самий кремлівський карлик з ними ж однієї крові та плоті. Він такий самий ворюга і совок — рідна душа, не те що той сякий-такий нарід.

А "ветеранський рух" чи пак добровольчо-волонтерський рух, спитаєте ви? — Ну покладімо руку на серце: нема його. От нема і все тут! Є розпорошені гуртки з цілком шкурними інтересами з-поміж колишніх учасників бойових дій. Земля, пільги, пенсії, соціальні виплати та програми, політичні ґешефти, зі, знову ж таки, "прикоритними танцями" — ото і все навколо чого обертаються всі їхні інтереси.

Залиште свої мрії та надії про вільні загони озброєних молодих ветеранів, на кшталт німецьких "Freikorps" чи "Stahlhelm". І про територіальну оборону, в решті решт. Погляньте і послухайте, що говорять ті, хто донедавна "душу й тіло клав за нашу свободу": «Народ мені винен! Держава мені дай, бо я ворога мочив, я воював». Ото і вся риторика.

А ще, деякі так звані "ветерани", що не знайшли себе у мирному житті, взялися за пошук грошей. А в кого ті гроші? — Абсолютно вірно, у точку, я б сказав! У тих, хто розпилює бюджет на районних державних і не дуже посадах: від якогось районного чи міського чиновника до народного депутата і міністра. Ну звісно, іноді можна і погомоніти, що війна, що хлопці гинуть, а ви, сволота така позабували! Що от якби по тим зажерливим тиловим пацюкам та й з БМ-21 "Град" вжарити, щоби прочуняли... а те, що самі вже тими пацюками поставали, то таке.

Я оце подивився на весь той нещодавній "ветеранський" гендель навколо того червоно-чорного прапора біля обласної державної адміністрації у Дніпрі й просто очманів. Подія, сама по собі, нейтральна. Аж ні! — Наша заява, не наша заява, ми "за", ні — ми "проти"! Три дні суперечок, сварок. І між ким, між своїми: «Не дамо втягнути себе в маніпуляції та спекуляції!». Й пішло-поїхало.

Це, взагалі, те, чим має займатися Рада ветеранів московсько-української війни? Це та подія, на яку ветеранам взагалі варто було б увагу звертати? Чи чиїсь політичні інтереси обслуговують браві воїни АТО/ООС? Бляха-муха! Та вони між собою про якийсь флагшток із прапором домовитися не можуть, про які загони "Freikorps" чи територіальної оборони, швейцарські чи ізраїльські моделі мова?!

А, ну так, ще вони записали якесь страшенне відеозвернення до Володимира Зеленського. Погрожують йому бунтом, новим Майданом через "очолюване ним повернення" прокремлівської наволочі до влади. Ага, ніби не за попереднього президента у політику вигулькнув кум Вови Путіна і решта українофобів. Ото і вся діяльність.

До речі, а подібні суто політичні демарші — це теж справа, якою має займатися Рада ветеранів? Чи вона створена для того аби обслуговувати політичні амбіції конкретних осіб? Коли займеться ця Рада об‘єднанням ветеранів і створенням ветеранського руху, а не виступатиме танцпідтримкою у чергового політичного афериста? Чи, хоча б, розв'язуватиме проблеми травмованих на війні бійців, медиків і волонтерів? За сприяння обороні України я вже мовчу. Там цим і не пахне.

Хоча, про що це я розмріявся?! — Це ж всього-на-всього дорадчий, консультативний орган, який фактично позбавлений будь-яких можливості щось вирішувати як на рівні громади (села, міста), так і на рівні всієї держави. Толку від нього, як з козла молока. А ви й далі сподівайтеся на нездійснений український "Freikorps".

 

© Ярема ГАЛАЙДА