Велике Українське Визволення

Минулий рік зняв питання про боєздатність українського народу. Однак, не армії - атавізму совєцького минулого, просоченої брудом і родовими офіцерик в третьому поколінні ні коли не бачили нічого крім кабінетної пилу. А саме української Nаціі, яка не дивлячись на сторіччя геноциду та голодомору, ще зуміла зберегти унікальну боєздатність і виняткову самоорганізованість притаманну лише цівілізаційним народам.

Україна довела, що володіє найголовнішим - реально життєздатним людським ресурсом. Чому головним? - Тому що при фактичній відсутності армії в повному розумінні цього слова, коли все, що було можливо розкрадено, розпродано і зламано. При відсутності навіть видимості організуючої ситеми здатної хоча б теоретично координувати дії в разі потреби. При всьому при цьому наш народ продовжує відчайдушну боротьбу.
Ми протистоїмо підступному ворогові, який останнє десятиліття планомірно збирав сили. Маючи за спиною смутний досвід локальних війн на Кавказі, плюс серйозний ресурс зброї. Все це повинно було виявитися достатнім, для того щоб швидко зламати опір і стати фатальним для будь-який більш фінансово і морально підготовленою країни, не кажучи вже про нашу Неньку-Україну, яка переродилась в крові революції.
У московських земель, що під владою Кремля, була вперше за всю історію, реальна можливість інтегруватися нарешті в європейську сім'ю. Чи буде вона ще? Покаже тільки час. Проте зараз, пройшовши за дюжину років в прискореному темпі весь страхітливий шлях совєцької деградації, сучасна Росія це тільки чергова реінкарнація однієї з варіацій на тему Золотої Орди. Московія, Російська Імперія чи СССР в будь-якій своїй іпостасі наш заклятий ворог! Кожен раз одягаючи нову маску, цей колос пускається в нову криваву вакханалію "приєднання ісконна русскіх зємєль". Висмоктуючи усі ресурси окупованих земель, при цьому Московія ніколи не дбала не тільки про захоплені народи, але й про свій власний! Все зводилося до розподілу ресурсів між обмеженою групою найбільш жорстоких і жадібних тиранів та їх зграї опричників-виконавців.

Зараз нам надана сумнівна честь бути свідками чергового апофеозу цієї влади темряви, московського Мордору, що постав зі сторінок фантастичних книжок Толкіна. Саме із цим кровожерливим монстром, на жаль не фантастичним, а проте нещадним не тілько до своїх, а особливо до чужих життів довелося схопитися майже в рукопашну нашій Naціі.
Не завдяки, а всупереч злочинним наказам і жахливій халатності офіційної влади у Києві, народ став монолітом і єдиним організмом, що продовжує героїчно стримувати оскаженілу тварину, яка наїжачилася багнетами і ядерними боєголовками. Руїни Донеччини та Луганщини, тисячі відібраних життів, це лише логічне продовження політики підкилимних домовленостей у Мінську чи деінде.
Іншим нашим головним ворогом якого нам належить повергнути, є ворог внутрішній. Це непрощенна нерішучість нашої влади і просто злочинна бездіяльність, завдяки яким був окупували Крим та Східний Донбас. Це ще гірше ніж віддалене від реальності сприйняття дійсності пана Путіна. Запорукою його успіху в цій підступній авантюрі стала бездіяльність нашого керівництва і заклик: "Жодного постріла, ми не будемо провокувати!", стало справжнім подарунком окупантам. Безумовно плани захоплення розроблялися вже давно, проте враховуючи залежність від варіанту розвитку подій вони б так і залишилися вологою фантазією нездорового мозку володаря Кремля. Згадаймо хоча б конфлікт навколо Тузли у 2003 р., він міг також закінчитися набагато менш сприятливо, якби не рішучість проявлена ​​тодішньою владою. Правління Леоніда Кучми безумовно було злочинним і коріння багатьох проблем зародилися саме тоді, але навіть йому вистачило духу проявити рішучість у питанні державної безпеки. На той момент не населення Криму в переважній більшості було аморфним, що навіть його лукаві правлячі кола не виявили бажання реально підтримати злочинну авантюру з переходом під протекторат РФ. Виключно закостенілість поглядів і наскрізь прогнила свідомість військового керівництва країни відповідальні за ті нелюдські зусилля, які доводиться докладати всій країні нині у Широкіному, Пісках, Авдіївці, Щасті та Кримському.
Якщо провал із захистом інтересів у Криму можна списати на несподіванку і надмірну довіру нової влади до небоєздатних представників генералітету, то як пояснити серію призначень в державному керівництві тих осіб, які показали себе в бойовій ситуації повними кретинами незнаючи, що робити,? Це чергові "функціонери", які пасують в найвідповідальніший момент.

Будь-яке терпіння має межу! Якщо хтось не хоче це зрозуміти, а хоче стати новою піявкою на тілі країни, то на цей раз пояснення послідують набагато швидше. Найогидніше в цій війні це навіть не вороги зовнішні, а "свої" зрадники в тилу. Із зрадника потрійний попит! Саме за їх зраду платять своїми життями кращі сини нашої Вітчизни. Але ми знаємо, що правда на нашому боці, і перемога буде за нами!
Слава Naції!

 

© Светослав ЛУНА