За що воюємо?

Як кожна людина відповідає перед Богом за своє життя та вчинки, так і ціла Нація як сукупність людських душ є відповідальна перед Богом за те як живе і що робить. Бог нам, як і кожному народу, дав землю, щоб ми на ній жили, творили, приносили користь цьому світу і про заповіді не забували. Прийшов ворог і хоче забрати частинку нашої землі, а нас поневолити. Що ми маємо робити? Звісно, боронити Богом дану нам землю – бо це наш прямий обов’язок. А ворог - це чергова перевірка, чи маємо ми право, як Нація, існувати у цьому світі.

А й дійсно, чи достойні ми вільно жити серед інших народів і націй? Чи є в нашої Нації якась висока місія, заради якої ми необхідні в цьому світі? От для чого на планеті така Нація як українці? Яка з нас користь? Може, ми вже виконали своє призначення? Якщо ми не знаємо, яка в нас мета, до чого ми йдемо, і не готові боронити свою землю, то може нас й справді краще розділити між тими, котрі знають яка в них мета і для чого вони мають бути. Бог нас, напевно, сильно любить, тому що через кожні 100-300 років дає нам шанс довести, що ми все-таки маємо право на існування в цьому світі… А ми все не можемо і не можемо:

(дати дуже приблизні)
1) Київська Русь (900-1200 рр., існувала 300 р.) - децентралізація влади – міжусобиці – ми втратили державу – були поділені, переходили з «рук в руки», перебували під владою багатьох держав.
[через 400 років]
2) Козацька держава (1648-1654 рр., існувала 6 р.) – підписали Переяславську угоду – московити нас обдурили і захопили – ми втратили державу – були поділені між Московським царством та іншими. І нас було покарано. Московські царі відразу розпочали нищення української мови, культури та ін. А нащо народу, який себе не може захистити, своя мова, культура, письменники?
[через 250 років]
3) УНР (1917-1921 рр, 3 р.) – зробили революцію – проголосили незалежність – Росія вводить на територію країни чоловічків без розпізнавальних знаків, які починають проголошувати Радянські ради – ллється кров дітей під Крутами – УНР відмовляється від війни, ми знову втратили державу - потрапили під СРСР. Цього разу за те, що не втримали Україну, були дуже сильно покарані – тисячі кращих синів нації були закатовані в тюрмах, тисячі згнили в таборах, мільйони переселено, десятки мільйонів виморено голодом. Нас, як шматок м’яса, перемололи в м’ясорубці під назвою СРСР і кинули в поливану миску до іншого фаршу, який колись був людьми, але не довів своє право на існування. Справедливо.
[через 70 років]
4) Україна (фіктивна незалежність) (1991-2013 рр, 22 р.) – отримали територію, сказали що ми незалежні , мали можливість робити що хочемо. Але оскільки більшість людей після СРСР були фаршем, то так і не зрозуміли, нащо їх переклали в іншу миску і не захотіли будувати свою окрему державу – всі державні інститути були захоплені тими самими людьми, котрі керували і в СРСР, вони ж поділили між собою гроші, майно і сфери впливу. За байдужість, відсутність самоусвідомлення, національний пофігізм і матеріалізм були покарані внутрішньою окупацією України Росією, знищувалась українська мова, культура.
[через 22 роки]
5) Україна (справжня незалежність) (2013 рр. - ??? поки що 1 рік) - провели революцію – пролилася кров студентів на Майдані - Росія вводить на територію України чоловічків без розпізнавальних знаків – Україна відмовляється від війни – Росія забирає Крим - чоловічки без пізнавальних знаків проголошують ДНР-ЛНР – українські війська стали по кордону і стоять, люди бідкаються що війна вже набридла…
І що думаєте? Якщо не втримаємо цього разу незалежність, нас Бог погладить по голові? Це війна не за територію, це війна за наше право існувати в цьому світі як Нація. Степан Бандера писав, що якщо між хлібом і свободою народ вибере хліб, то спочатку в нього відберуть свободу, а потім зможуть і відібрати хліб. А якщо вибере свободу – то будучи вільним, сам зможе заробити собі на хліб. Ми вибрали свободу і того нам зараз важко. Може, комусь на хліб не вистачає, але якщо ми виборемо цю свободу то зароблятимемо вже самі собі на хліб, а не жебракуватимемо.
Головне зараз, як би важко не було – не зректися своїх, Богом даних територій, не кинути їх, не сказати «хай відділяються, нам вони не потрібні». Як-небудь боротися, хоч стояти на блокпостах біля них і працювати малими групами, але не зректися боротьби. Бо як тільки ми зречемося боротьби – підпишемо документ, який називається «ми ще раби і не готові боротися за право існування на цьому світі як незалежний народ», і поступово, або відразу нас знову хтось захопить, підкорить і асимілюємось до тих пір, поки Бог знову не змилостивиться над нами і не дасть черговий шанс поборотися за право на існування. А можливо, вже й не дасть… А крім втрати територій на нас традиційно чекатиме якась велика кара і легше точно не буде…
Зараз ми воюємо не за територію, тому що той маленький клаптик землі і ті люди, що там зараз живуть не варті мабуть життя і одного бійця, який загинув. Але ми повинні боротися, тому що це наш прямий обов’язок, не перед самими собою, навіть не перед державою, а перед самим Богом. І давайте Його на цей раз не підведемо!

 

© Майя МОСКВИЧ