Відморозки versus правосуддя: на межі війни

Мєнти вишибають двері квартири. Вони озброєні, у броніках та касках - беруть небезпечного терориста. Небезпечному терористу 18 років, стать - жіноча, стан здоровя - інвалідність після трьох контузій на фронті. Її не було на місці злочину, навіть за версією слідства, всі докази вини - "покази" побитих до непізнаваності неповнолітніх затриманих. Вона - "організатор та натхненник теракту" На стіні - червоно-чорний прапор. Мєнти зривають його, шматують та топчуть ногами: "Сучка, буде тобі Майдан!". Місце дії - Вінниця, батьківщина Вєрховного Кандітєра. Час дії - 2 дні тому. Далог зі слідчою по справі "терористки": "Ви кто? - Представник Спілки ветеранів АТО. - А зачєм ви туда вообще єхалі? Із-за такіх как ви мой город Луганск сєйчас в огнє!". Місце дії - Київ, Дніпровський райсуд, час дії - сьогодні.

Нагадаємо, що 3 дні тому хтось за якихось обставин стріляв у колишніх (вони бувають колишніми?) "Беркутів". З боку "Беркутів" 2 200-тих, 3 300-тих. "Беркутами" застрелено 20-літнього хлопця. Це - факти. Все інше - поки що версії та оцінки. У нормальному супільстві стріляти у поліцейських - тяжкий та небезпечний злочин. Тих, кого у цьому підозрюють, арештовують та судять, з дотриманням процедури незалежного суду та гарантованим правом на захист. І якщо визнають винними - дуже довго тримають у тюрмі та засуджують всім суспільством. Це - очевидні банальні істини, які у нормальній країні навіть не треба пояснювати, це всім зрозуміло з дитинства. Але...

Так, далі починаються вічні українські "але". У нормальному суспільстві 18-літні дівчата не отримують 3 контузії на фронті, поки здорові вгодовані мужики - спецназівці сидять за їхніми спинами в тилу. У нормальному суспільстві затриманих за підозрою у злочині до судового вироку вважають "підозрюваними", а не публічно устами міністра внутрішінх справ задовго до суду оголошують винними. І тим більше у нормальному суспільстві міністр не називає підозрюваних "відморозками" та не оголошує наперед їм пожиттєвий вирок. У нормальному суспільстві затриманих не катують так, що навіть вимушене написане казеними словами "зізнання" зламаний пацан змушений читати спиною до камери - щоб не видно було розтрощеного обличчя. У нормальному суспільстві вбивць поліцейських судять за вбивство поліцейських, а не намагаються абсолютно "за вуха" пришити їм ще й "підготовку терористичного акту". Зрештою, у нормальному суспільстві у загиблих беркутів не було б жодного шансу опинитись на цій злощасній заправці, ще й по формі та зі зброєю. Бо у нормальному суспільстві вони вже рік сиділи б у вязниці за розстріл Майдану, або принаймні давно б були звільнені з поліції без права носіння зброї та будь-якої державної служби. Тому у нормальному суспільстві певно було б аморально захищати малолітніх "відморозків" - це професійно робив би їхній адвокат, суддя збергав би безпристрасність, а решта суспільства могли б їх щиро засуджувати.

Не знаю, я ніколи не жив у нормальному суспільстві, тільки частенько там бував по роботі. Живу ж в Україні. Країні, де нечисленні затримані вбивці Небесної сотні радісно регочуть навіть в залі суду, дивлячись в очі батькам загиблих, а їхні ще не затримані співучасники пікетують суд зі словами "Мало ми вас на Майдані постріляли!". Країні, де неповнолітні дівчата йдуть на фронт, лишаючи за спиною вгодованих відморозків у мєнтовській формі. Країні, де в перші дні після революції мєнти розстріляли героя України, Ічкерії та Грузії Сашка Білого, новопризначений "революційний" міністр покрив цей злочин, а ми всі разом це проковтнули. Країні, де менти катують підслідчих та вибивають у них визнання абсолютно неможливих терактів. І водночас - ведуть чемні перемовини з терористами які заживо різали животи нашим активістам та катували полонених солдатів - ой, вибачте, вони вже не терористи, вони "офіційні представники ДНР та ЛНР". Терористом тепер призначено Віту Заверху - 18-річну тричі контужену дівчину-доброволця з "Айдару". Логічно - це ж вона невідомо "нащо приїхала" воювати у "палаюче місто" шановної пані слідчої... Країні, де міністр наперед визначає вину підозрюваних та навіть озвучує їхній вирок. Країні, де в ці самі дні цей самий міністр захищає свого заступника, пубілчно зловленого на корупції, а його радник за кошти платників податків літає з коханкою в Гімалаї під приводом "рятувальної операції". Країні, де родини вбитих катів "Майдану" одразу отримали від "революційного" міністра квартири та пенсії, а родини сотень загиблих та тисячі зкалічених бійців досі не мають ні копійки компенсації.

В нормальному суспільстві вбивати поліцейських - злочин. В цій країні - не факт. Я воював за цю країну. І Віта Заверуха також за неї воювала. Це - наша з нею країна. Трохи менше року тому ми з нею та з іншою "незручною" та "відмороженою" українкою Надєю Савченко з тяжким боєм брали висотки під Луганськом, біля селища Металіст. Надя тоді потрапила в полон, багато наших назавжди там лишились. Нам з Вітою поталанило більше, ми вижили і після бою оглядаючи трупи знайшли у кишенях 2-х мертвих ворогів "вісточку з Винниці" - посвідки 2-х винницьких "беркутів", підписані особисто Віталієм Захарченком у грудні 2013 р. Це було чесно, правильно та логічно - Майдан тривав, ми були по один бік, а відморозки - по інший, під прикриттям російської броні.
Там, на Сході, відморозки програли, і лиш за спинами кількатисячної армії РФ змогли залишити за собою невеликий окупований плацдарм. Тепер вони беруть реванш тут - у Дніпровському суді, у МВС на Печерську, у "взятій з боєм" "бандерівській" квартирі у Винниці...
В цій країні не так багато землі. В ній не вистачить місця одночасно всім нам - українцям, патріотам, доброволцям, та відморозкам з "Беркуту", слідчим з "палаючого міста, куди нас ніхто не звав", тим для кого червоно-чорний прапор - ворожий, і хто "ще покаже нам Майдан". Рано чи пізно хтось має поступитись та піти, або ми, або вони. Якщо ніхто не поступиться - одній зі сторін лишиться по 2 квадратних метри на тіло, а решті - те, що лишиться від країни після "остаточного рішення". Кандітєру, "революційному міністру хвейсбуку та твітеру" та їхнім відморозкам варто зрозуміти, що терпець інколи має край. Є межа, після якої змінюються поняття. Те, що було "провокацією" 1 грудня 2013 р. та 19 січня 2014 р. стало героїчним чином та революцією. Незаконні воєнізовані формування інколи стають Самообороню Майдану, а "терористичний акт" - актом вимушеної самооборони.

Бунт стає революцією, а натовп - нацією. Цей процес називається просто - історичний прогрес. В ході такого процесу "вбивство правоохоронців" стає вимушеним та необхідним відстрілом відморозків. У "двобої" з недосвідченими малолітками роками треновані за наші податки "беркути" зазнали поразки з рахунком 2:1 по "двохсотих", не рахуючи трьох поранених.

Якщо зброю доведеться взяти нам, досвідченим дорослим ветеранам так і неоголошеної Кандітєром війни - рахунок буде дещо іншим, гадаю кожний з нас прихопить з собою від трьох до десятка відморозків у погонах. А на відміну від Майдану, тепер нам всім є де та що взяти до рук. Чи буде перейдено межу, і чи доведеться продовжити рахунок дохлих беркутів вже далеко від "Луганди"? - А це вже вирішуємо не ми. Як і в часі Майдану, питання межі визначаємо не ми, законослухняні громадяни, а ті, у кого зараз в руках "пульт управління" відморозками в уніформах.

Якщо процес Заверухи та інших "винницьких терористів" буде прозорим та справедливим, з реальним захистом, з реальними звинуваченнями та доказами, а не викатованими неможливими "визнаннями підготовки терактів", з обєктивним розглядом обставин справи, вивченням особистостей підозрюваних та жертв - в цій країні можна співіснувати мирно, і єдиний ворог - окупанти на Сході. В такій країні вбивати поліцейських негарно, і для нас, ветеранів, є багато більш привабливих справ та занять.

Якщо ж ми побачимо чергову ментовську розправу над визначеними наперед "тєрпілами" та публічне збиткування совково-януковицьких мусорів над законом та над вчорашніми солдатами, побачимо як нашим вчорашнім катам "згори" дають сигнал "реваншу за Майдан" - що ж, це стане серйозним викликом.

На виклик 16 січня ми відповіли коктейлями та барикадами, на виклик Путіна - добровольчими батальйонами. Гадаю, ми знайдемо чим відповісти подурілому від безкарності "міністру твіттера", недобитій рік тому беркутні та решті відморозків. Поки що - максимальний репост, і увага до процесу. Можливо, можновладці схаменуться, процес пройде дійсно законно і обійдеться без крові. Ще поки можливо...

 

© Євген ДИКИЙ