Особливості інформаційної політики України

Про інформаційну війну і важливість інформації, про інформаційну політику і контрпропаганду, про тотальну зраду і необхідність покращення не говорив тільки лінивий. Але хіба в нас тільки все погано чи примітивно? Давайте проаналізуємо. Ви помітили той момент, коли раптом змінилася риторика офіційних речників і коли вітчизняні політики перестали говорити про повернення Криму, права українців та татар на півострові?

А коли ті ж політики почали говорити про Донбас в контексті умиротворення та заспокоєння? Коли стали розкидатися фразами на кшталт "не допустити просування ворога", "забезпечити мир", "відновити спокій"?.. І, знову-ж таки, ні. І більшість із вас, думаю також. Якось надто тихо і непомітно пройшло таке згладжування в спічах наших державних мужів. І не лише мужів. Поза різноманітними інформаційними викидами, спалахами гарячих новин в блогосфері, курсами валют та цінами, клоунадою під куполом верховного цирку пробачте – парламенту, розформуванням батальйонів, і тому подібними подіями ми стали втрачати суть. Стали забувати сутність, мету, основу нашої національної боротьби.
Випадково? - Ні, закономірно. Це – наслідок діяльності інформаційної політики. Вона є і доволі вдало функціонує, просто не так, як ми думаємо чи не так, як нам хотілося б. Варто згадати, що в Україні політики – вони ж олігархи – вони ж власники телеканалів. А хто власник телеканалів, той і замовляє музику. Себто, новини. Інформаційну політику проводять політичні гравці. У своїх інтересах. Державна цільова інформаційна політика – дивний предмет. Він якби є і якби нема.
В нас створили Міністерство інформаційної політики. Його діяльність позбавлена системності та конкретики. Ведеться робота над створенням англомовного каналу, який мав би бути офіційним мовником України для світу. Ідея хороша. Та поки триває процес реалізації такого задуму, хтось мав би ефективно виконувати ці функції. Ну, відверто, прес-конференції в рамках Українського кризового медіа центру – нудні і нецікаві. А крім того, малозмістовні і не вельми інформативні. І цим хтось мали б бути наші консульства та посольства. Але... Відзначити роботу в цьому напрямі можна хіба що посольства в Польщі під проводом Андрія Дещиці. А в таких важливих партнерах, як Велика Британія, Франція, Німеччина робота помітна хіба що у їхніх звітах.
Щодо контрпропаганди то тут ситуація також цікава. Можемо констатувати наявність "синьо-жовтої" пропаганди. Її небагато, найчастіше в інтернеті. Кілька сайтів з завидною регулярністю розповсюджують чималу порцію "перемоги" та новин як у Росії все погано. Аби згладити громадське незадоволення після чергової невдачі влади. Ініціатива розкривання російської медіа брехні належить кільком інформаційним ресурсам, які власноруч виконують функції держапарату. А також блогерам та активним і популярним користувачам Фейсбуку.
Насправді, наша держава вперше такій ситуації. І ми вчимось відбувати інформаційні штурми. І уроки засвоюємо швидко.
P.S. 26 травня 2015 р. Указом Президента України була затверджена "Стратегія Національної безпеки України до 2020 року". Основними напрямками політики нацбезпеки визначено: 1) Відновлення територіальної цілісності України; 2) Створення ефективного сектору безпеки і оборони; 3) Підвищення обороноздатності держави; 4) Реформування та розвиток розвідувальних, контррозвідувальних і правоохоронних органів; 5) Реформування системи державного управління, нова якість антикорупційної політики; 6) Інтеграція в Європейський Союз, тощо.
Складно сказати, чи стане цей документ обов’язковим до виконання, чи так і залишиться ще одним дітищем українських стратегів-теоретиків.
Важливе розуміння наступного – Крим і Донбас окуповані надовго і всерйоз. Розраховувати на те, що в найближчий 1-2 роки вдасться "реінтегрувати тимчасово окуповані територій після їх звільнення", що вказано в документі, не варто. Тому ще одним стратегічним завданням повинна стати блокада окупованих територій. Блокада не з метою геноциду тамтешнього населення, а для недопущення розростання смертоносного впливу "русского мира". Голос Донбасу буде почутий, але лише після того, як звідти виїде останній чеченець, бурят та російський ГРУ-шник.
Тому важливим має бути й розуміння короткотривалої стратегії – ми проводимо повну блокаду окупованих територій, відмовляючись від російських "подарунків" у вигляді широкої автономії "ДНР/ЛНР в складі України, нарощуємо армію, проводимо реформи, намагаючись оживити економіку хірургічним втручанням.
Приємно визнавати, що інформаційна політика держави працює якраз в цьому руслі. Щоправда, не факт, що це є частиною стратегії, а не ситуативної поведінки, але нам важливим є, в першу чергу, саме результат.

 

© Володимир ДІТЧУК