Націоналізм ХХІ-го Століття

Націоналізм, як і більшість світоглядних позицій, пережив довгий шлях еволюції. Кожен з ідеологів вносив свою лепту в його формування, даючи поштовх у майбутнє, або гальмуючи поступ. В залежності від трактування поняття нації, бачення ролі держави, та економічного устрою, сформувались десятки різноманітних концепцій, течій та рухів, які подекуди суперечать один одному.

Що стосується нас, то ми ставимо перед собою доволі амбітну ціль – очистити український націоналізм від архаїчних нашарувань минулих століть і тим самим прокласти йому шлях у майбутнє. Найбільшою проблемою українського націоналізму ми вважаємо його латентне лівацтво. Століттями, будучи позбавленими власної держави, перебуваючи під гнітом та репресіями окупантів, ми так і не дійшли до висновку, що побудова власної держави не вирішить усіх питань. Адже держава повинна бути не самоціллю, а формою та засобом організації повноцінного життя народу.
Соціалізм, що проник у всі сфери нашого життя продовжує жити в памфлетах та пропагандистських листівках націоналістичних рухів, тим самим дискредитуючи їх та закладаючи бомбу вповільненої дії в їхній фундамент.
Велика держава ХХІ-го ст. дає можливість стати великим кожному її громадянину, а не займається клонуванням бюрократичного апарату. Основна роль державних інститутів повинна заключатися в забезпеченні суверенітету, екології та лобіювання інтересів своїх громадян (в тому числі національних компаній) на міжнародному рівні.
Реагуючи на наявні проблеми та небезпеки ми відмовляємось він популістського соціалізму, та виступаємо за якнайшвидший демонтаж радянського минулого.
Ми вільні, ініціативні, та відповідальні за своє майбутнє люди. Ми розуміємо необхідність існування державного апарату, його монополії на насилля, проте виступаємо за критично можливе скорочення його повноважень.
Саме тому другою за важливістю та небезпекою проблемою українського націоналізму являється етатизм. Сприймаючи державу як самоціль, істеблішмент раніше чи пізніше втрачає зв'язок з народом. Виборність, та змінність влади покликана забезпечити внутрішню стабільність, а надмірний контроль зі сторони держави слугує лише причиною дисбалансу.
Наша Україна – це країна громадянам якої не потрібні подачки від влади, лише можливості для самореалізації.
Мета українського націоналізму - дати можливість достойно жити кожному українцю. Можливості для творення нових форм, та наповнення їх змістом. Сьогодні для цього потрібна сильна армія - для захисту від зовнішнього ворога, та сильне громадянське суспільство для захисту від ворога внутрішнього.
Україна тісно зв’язана з українським націоналізмом в будь яких його проявах. Проте для країни майбутнього – успішної, процвітаючої держави потрібна якісно нова парадигма.
Ми знаходимося на просторово-часовому роздоріжжі. На сході від нас знаходиться світ, сповнений агресивної архаїки та реваншизму. Світ, що загубився в ментальному середньовіччі, де домінують фундаменталістські течії, та феодально-олігархічна модель системи. Воюючи за своє минуле він ризикує втратити майбутнє.
Бо іншу сторону ми бачимо "заходящу зірку" цивілізації, де панують раціоналістичні та прагматичні цінності, ідея постійного прогресу, та споживацького суспільства. Модерний світ вичерпує себе, це починає проявляється у політичній, економічній та демографічній кризах.
Перебуваючи між двох вогнів ми не можемо залишитись осторонь, наша хата, що завжди бажала залишитись скраю, сьогодні знаходиться в епіцентрі найбільшої геополітичної кризи ХХІ-го ст. Наш шлях, задекларований під час революції це не квиток у світ щасливих та блаженних. Це дорога в один кінець, через сім кіл пекла до світу, що знаходиться в пошуках нової парадигми.
Новітній український націоналізм, про який ми Вам розповідаєм є саме тим кроком уперед до нових висот та звершень. Лише сильні духом та тілом, відповідальні за свої вчинки люди зможуть демонтувати стару систему і на її руїнах побудувати Україну майбутнього.

 

© Олександр БРОНСОН