Український націоналізм сьогодні: що робити далі?

Український правий рух нині існує в попередніх формах і з тими методами діяльності, які були актуальні за доби даунєцкава тирана Януковича. Перш за все мова про активізм, безперечно схвально, але недостатньо аби націоналісти отримали дійсно те, на що заслуговують в політичному спектрі. Повторної революції як з Януковичем вже не буде: всі генерали готуються до минулих воєн, тому і в нас зараз манера йти оточувати Адміністрацію Ппрезидента чи Верховну Раду, хоча влада прекрасно до цього готова.

Провокації наші провокатори готують по старих прикладах, до яких органи були не готові хіба що у часи СССР. Методологія - понад усе. Слід не цуратись вивчати тактику перш за все доби 1960-80-х рр. у Європі, таких буремних і переломних і для ультраправого, і для ультралівого руху. Пости та статті про свинцеві 1970-ті рр. в Італії чи ситуаціоналізм у Франції в нас мають стати не екзотичною рідкістю, а необхідним, тим що мудрі журналюги з коворкінгів називають "musthave".

По-справжньому кажучи, в сучасному русі праві видають щось дійсно цікаве коли запозичують тактику в лівих (само собою, що не в українських, позаяк їздити на мерседесах і продавати голоси фракції регіоналам - це не тактика лівих, насправді). Перш за все має згуртуватися інтелектуальне коло, що розробить перспективні напрямки діяльності і тактику для тих, хто в правому русі виконує силову роль. Правим потрібен свій Антоніо Грамші (якщо цікавитесь, загугліть про його тактику "культурного марксизму") зі своїм "культурним фашизмом".

В добу інформації ЗМІ праві виконують ще доволі декоративну роль, хоча саме ЗМІ в наш час є потужним інструментом мобілізації електорату. З ідеологією справи дещо кращі : ідеологів дійсно достатньо, не скажу якісних, але впевнений, що наявні вчитимуться на помилках. Логічно буде прогнозувати, що традиціоналізм нарешті стане дійсною підставою діяльності багатьох націоналістичних рухів, і посилиться традиціоналістичний елемент в ідеологіях Тризубу імені Степана Бандери, "Карпатської Січі" та інших вже хоч трохи традиціоналістських рухах. Причиною цьому є політичне зближення з ЄС (у не найкращі для ЄС часи, звісно), що вимагає від українців готовності до толерантності та інших норм суспільства, що зараз культивуються у Західному світі. Таке зіткнення народу, що ще два покоління тому жив в селі, з новомодними модерними викрутами по типу гей-вінчань в церкві і евтаназії неминуче породить реакцію "старого" суспільства. Політика просуватиме гей-парад, суспільство невдоволено буркатиме під ніс - неминучий сценарій, бо, насправді в Західному світі теж так відбувалося.
Інше питання, куди повернеться вектор ідеології, коли зруйнується ЄС (був, до речі, жарт, мовляв що ж тоді робити бандерівцям, коли зруйнується Москва). Перспективно може статися таке, що ЄС почне руйнування (приблизно до 2020 р., коли за прогнозами фахівців-економістів долар буде дорожчий за євро), тоді місцеві євроскептики дійсно отримають карт-бланш. Що ж робити українським націоналістам у такому випадку не досить ясно, це буде залежати від того, що буде з Московією (перспективи її розпаду не такі великі, як у ЄС: ніхто не хоче аби розпалася держава з ядерним озброєнням, ніхто не хоче аби який-небудь Татарстан заволодів ядерними ракетами, саме тому демократичні процеси у Росії будуть підтримуватися Заходом рівно настільки, аби не спричинити руйнування). Знищення ЄС як важливого бізнесового партнера РФ може закласти бомбу і під диктат Москви в регіоні. Це, однак, дуже туманна спроба прогнозу.
Важливо сказати одне: в майбутньому український правий рух буде і в парламенті, і на вулицях. Або ні, що означатиме його фактичну поразку. На днях політолог Фесенко сказав, мовляв націоналістам треба воювати, а не займатися політикою. Власне, це яскраво демонструє логіку лібералів : кров лийте, а політикою у цей час займуться і без вас, причому логіка ця обурює : націоналісти йдуть на фронт саме заради ствердження націоналізму як політичної ідеї. Саме тому політичне крило націоналізму буде напрочуд важливе, буде неодмінним результатом "повернення" націоналістів з фронту. Ліберали не знають, але фронтовики - важливий ресурс, якого в них, певне, ніколи не буде.

 

© Ярослав БОЖКО