Українська діаспора як політичний гравець

Отож, сьогодні мова піде про діаспору. Нашу діаспору. Себто про тих людей, які з тих чи інших причин проживають не в Україні, проте вважають себе Українцями. Поговоримо про них не в контексті їх аналізу чи опису, а як про політичного гравця. Варто зазначити,що діаспора Українська різношерста. Це і нащадки переселенців початку ХХ століття та примусово переселених після Другої світової війни, це і новітні переселенці, головним мотиватором переміщення яких були економічні труднощі.
Склався такий стереотип, що представники діаспори, особливо західної, переважно – вишиватники. Які лише пишаються, гордяться, плекають чистоту мови і традицій. І тому чимала кількість людей вважала їх таким собі "придатком" без особливої користі. Ба більше, представники інших національностей, що живуть в Україні, проте роблять чимало для її незалежності та розвитку – є більшими українцями, аніж ті, хто ностальгує за Батьківщиною звідкілясь із Шенгенської зони. Варто погодитись, що в певній мірі такі закиди були правдою. Бо дуже часто в політичному плані представники діаспори займались абсолютно неактуальними речами. На зразок дискусій про повернення до правопису зразка початку минулого століття.
Проте сьогодні, ситуація змінилася. Діяльність діаспори переходить із культурної площини в політичну. Переломним моментом, поштовхом був Майдан і події зими 2013-2014 рр. Протягом цього періоду відбулись змінив свідомості і самоідентифікації громадян. І ця хвиля сягнула закордонних українців. Практично у всіх столицях західноєвропейських країн відбувались неодноразові масові пікети та демонстрації в підтримку Майдану. В тому числі і завдяки цим демонстраціям, уряди країн приймали певні рішення на користь та в підтримку України. Звичайно, їх вплив не варто переоцінювати, адже наша діаспора не є настільки консолідованою та впливовою на зразок вірменської чи єврейської. Як відомо, представники цих діаспор є найбільш впливовими в політичному плані. Будучи громадянами різних країн, вони займають місця в органах влади усіх рівнів. І лобіюють прийняття потрібних рішень. Окрім цього, єврейська діаспора має чималу кількість організацій та фундацій. Діяльність яких спрямована на лобіювання та зміни політичних кон’юктур на власну користь.
В політичному плані – представники України мають найбільше важелів в органах влади Канади та Польщі. Власне, ці дві країни першими визнали незалежність України в 1991 р. В цей період генерал-губернатором Канади був етнічний українець Роман Гнатишин. Зараз новобраний президент Польщі – Анджей Дуда – має українське походження. Проте особливими проукраїнськими настроями не відрізняється. Тим не менш, ці дві країни є найактивнішими партнерами України. Українці лише починають консолідуватися та об’єднуватися в певні формації. Дуже часто, ці об’єднання є ситуативними та нетривалими.
Діаспора є активними "донорами" української армії. Чимала кількість допомоги поступає саме від свідомих закордонних українців. Приблизно місяць тому представники канадської діаспори закликали уряд та президента провести аудит надісланої допомоги та провести ревізію її використання, підозрюючи у зловживаннях. Та пригрозили зупинити співпрацю. Відповідна реакція з запевненнями та офіційними гарантіями не забиралася. Разом із розвитком громадянського суспільства та ростом свідомості нації – ростуть і представники наших меншин за кордоном. Їх розвиток взаємопов’язаний. І наскільки швидко буде розвиватися та ставати впливовішою країна – рівно настільки ставатиме впливовішою наша діаспора.
 
© Володимир ДІТЧУК