До побратимів!

Наша "жити по-новому" влада, всі її гілки і клітини прогнили, і не працюють на добробут українців, а лише за наш рахунок задовольняють власні непомірні апетити. Це не новина і не секрет. Сподівання на якісні еволюційні зміни вкотре не виправдані. Продовження гри за правилами і сценарієм олігархічно-владних кланів і їх маріонеточних політиканів є смертельно небезпечним для самого існування України і українців. Вже не тільки в площині духовній, але й матеріальній. Неминучість безкомпромісної боротьби з режимом внутрішньої окупації має стати для кожного націоналіста аксіомою.

В цей же час назріває соціальний вибух – влада "старається". Дуже шкода, що націоналістичні організації слабо включені в соціальні процеси свого народу і не є локомотивом Революції. Але ще не все втрачено і певний час у нас є. І ми не вправі його згаяти. Наша Ідеологія і мета боротьби досі залишаються для широкого загалу маловідомими, на рівні купки кліше і ярликів, які часто є результатом ворожої пропаганди. Тому одним з головних завдань перед початком "останнього бою" за Державу Української Нації є донесення нашої Ідеї і бачення побудови країни до власне Нації.
І тут є певні труднощі. Ні, не в відсутності контролю чи доступу до ЗМІ (12 Апостолів і ще з десяток перших християн донесли Слово Боже в усі куточки Світу), а в не чіткому чи не повному розумінні нами самими того, яку Україну ми виборюємо. Не на часі починати дискусію з приводу кожного слова в ідеологічній доктрині (хоч мусульмани зі мною й не погодяться), але базис для боротьби і побудови країни має бути сформований і озвучений вже. Отже, не претендуючи на якесь більш правильне розуміння і не замахуючись на авторитет Дмитра Донцова, Степана Бандери та інших, запрошую пасіонаріїв до обговорення в напівзакритому режимі. А що з того вийде, ми потім озвучемо і спробуємо вперше за останні 23 роки почати будувати з фундаменту, а не з стріхи. Поки ж хочу зупинитися на ще кількох вкрай важливих моментах.

Українські націоналісти не можуть ігнорувати проблем українців. Кожного разу коли влада ( не важливо чи то в лиці чиновника, мєнта, ректора вузу, мажора чи власника заводу, фабрики чи пароходу) притісняє, наживається, обкрадає чи вимагає хабар – обов’язок націоналіста стати щитом для українців, а іноді й караючим мечем їх ворогів. Приклади, думаю, ще свіжі в пам’яті.
Чому коли тітушня в погонах і адіках, охороняючи буд. майданчики, незаконні навіть по розкладам теперішнього кодла, від обурених містян застосовує до беззбройних людей силу націоналісти мовчки не втручаються? Чи нам байдуже? Чи шабля (перепрошую, автомат) нам при боці лиш щоб свої вольності берегти? А як геїв ганяти, то є кому? Я звісно проти афішування не природних стосунків, але ж правильно розставляймо пріоритети.
А чого ж мовчимо, коли Геноцид влади проти українського народу поставив його на межу вимирання? Я про заробіток купкою банкірів і "ново житньою владою" мільярдів доларів на курсі гривні, що призвело до зростання цін на все від їжі з ліками і до комунальних платежів. Наші брати, сестри, батьки і діти змушені виживати на суми менші ніж африканці, а при цьому новітні пани скуповують нерухомість, яхти, машини і літаки на мільйони доларів. Кожен накрадений ним долар - це зубожіння, голод і страждання простого українця. Це рабство тут чи за кордоном, розбиті сімї і подальша деградація Нації.
Знов не наше діло? А що ж наше? Ходити з смолоскипами тричі на рік, вмирати в котлах на радість зрадливим генералам і Говнокомандувачу, виживати у власній країні, ховатися по лісах від псів режиму, чи чекати коли посадять і нас за розірваний портрет на 8 років? Про підтримку політв’язнів хочу сказати окремо. Це дуже важливо, не тільки для них, а й для нас самих. Навіть якщо вони не з нашої конкретно організації, якщо вони інакше розуміють той абзац у Бандери, чи взагалі, фанатіють від Дивізії або ж вклоняються Одіну . Це не привід залишати їх і їхні родини сам-на-сам з люттю агонізуючого режиму. Сьогодні ти допомагаєш їм, завтра інший допоможе тобі. Це теж побратимство. Не обов’язково знати людину особисто чи повністю поділяти її погляди і методи боротьби.
І на останок. Можливо в наших рядах мало антикризових менеджерів з світовим ім’ям, вчених з ступенями чи професійних політиків, але може це наша перевага? Адже за 23 роки "професіонали" зробили лише гірше. Чи не пора дати шанс показати себе "простим людям"? Невже останні два роки не довели, що самоорганізація українців у всьому переважає механізми офіційної влади? Ми ж самі бачимо наскільки якісніше волонтери організовують постачання армії в порівнянні з ГШ, як добровольці з мисливською і трофейною зброєю стають на смерть, а цілі обласні управління МВС, СБУ, тощо. переходять на бік ворога. Як під кулями студенти медики рятують десятки життів, а лікарі з ім’ям в безпечному тилу дають померти пацієнтам, якщо в них немає грошей на лікування. Та й чи проблема серед 40 мільйонів люду знайти чесних і розумних людей щоб служити Україні. Так служити, а не керувати чи правити. А якщо ж щось піде не так, то ми завжди поруч, і маємо забезпечити щоб шлях між зрадою сподівань народу і шибинецею став для управлінців надто коротким.

 

© Друг КАРМЕЛЮК