Відсутність будь-яких змін

У світлі змін, яких все ще не видно і не чути, але про яких понад рік розмовляють усі без винятку патріотично налаштовані верстви населення, хотілось б сконцентруватись саме на причині їх відсутності. Змін вимагають наші серця й очі, проте наш мозок вперто не аналізує і не робить висновки, не розуміючи як причинно-наслідкових зв’язків, так і своїх особистих недоліків.

Події останніх тижнів змусили задуматись над тим, чому у Верховній Раді засідають одні ідіоти, що голосують то за реструктуризацію кредитів, то за знищення невеликих пивоварень. Міністра охорони здоров'я звільнено, він так і не спромігся нічого досягти на своїй посаді, головного еколога Шевченка також безжально кинули в топку. Пенсійна реформа гальмується... Порадував терплячий український народ і Президент, зі своїм проектом Закону України Про внесення змін до Конституції України (щодо децентралізації влади), що фактично є суцільною профанацією і жалюгідною імітацією реформи.
Згідно проекту закону, замість голів адміністрацій ми отримаємо перфектів (який чудовий ребрендинг – це так по-європейськи), яких назначатиме гарант і які здійснюватимуть функції виконавчої влади в регіонах. Саме тому авантюра Правого Сектору в Мукачевому на фоні тотального нерозуміння дій влади виглядає якщо не закономірною, то як мінімум потішною, адже "падлюки отримали по заслугах". Хоча по "заслугах" отримали як бандюки та копи (на Закарпатті ці слова часто являються синонімами), так "правосеки" і мирні жителі, адже серед усіх перечислених груп є поранені та загиблі.

Гроші, а особливо контрабандні, як відомо, люблять тишу, а великий переполох в маленькому Мукачевому виніс на поверхню такі неприємні факти, як існування тотальної корупції на таможнях та знаходження нелегальних збройних формувань в глибокому тилу (під словом "нелегальний" мається на увазі такі, які не підпорядковуються державним структурам). Не те, щоб про ці речі ніхто не знав, більше того про це знали практично всі, а дехто навіть на цьому наживався. Просто сьогодні до України прикута увага усього (цивілізованого) світу, і Києву приходиться реагувати. При тому не кримінальними методами, а-ля 1990-ті, а більш ніжно та витончено. Хоча це, можливо, і не довподоби старій гвардії, яка з "первого созыва вместе и за все, что они делают, отвечают тоже вместе"...

Так ось, Яценюк доручив голові Державної фіскальної служби звільнити всіх працівників Закарпатської митниці - від начальника до рядового працівника. Крім того, Прем'єр розпорядився для забезпечення роботи митниці направити в область співробітників з інших регіонів. Якщо з цього дійсно щось вийде, то в першу чергу завдяки тому, що бійці ДУК, самі того не відаючи, привернули увагу до цієї проблеми. Хоча найбільшою проблемою митниці є не люди, а система, яка здатна за критично короткі терміни перетворити цнотливого випускника університету, що явився в цю Мекку для корупціонерів на завзято гулящого і пузатого хабарника. Тому слова прем’єра вартувало б сприймати як "відмазку" для західних партнерів, а не бажання реальних змін, хоча, це, звісно, більше аніж нічого.

Отже, ми дійшли до того, з чого й почали, а саме до причин відсутності змін. Цими причинами є водночас найбільші проблеми українського суспільства, яке є єдиним гравцем, в якого достатньо бажання (а може і сили?) ці зміни впровадити в життя.

1) Криза довіри. Більшість людей відчуває себе обдуреними. Ми не довіряємо ні президенту, що так і не продав фабрику в Ліпецьку і "зливає" патріотів, ні ЗМІ, що належаль олігархам, ні політикам, що постійно брешуть. Навіть добровольці – комбати, новоспечені депутати ВРУ на сьогодні не викликають у нас довіри (і в цьому є причина).
2) Ілюзії щодо політиків. Існує думка, що "...прийде, порядок наведе". Замість трьох крапок кожен вставляє прізвище свого улюбленого героя, який породжує вологі фантазії та гордість за свого улюбленця, знищує корупцію та повертає Крим.
3) Інфантильність. Як казав Вінстон Черчилль: "Успіх - це вміння рухатись від однієї невдачі до іншої не втрачаючи ентузіазму". Ми ж, впадаючи в крайнощі, немов діти, щоденно міняємо сторони та пріоритети.
4) Низький рівень самоорганізації. Люди не вірять в можливість реально впливати на політичну ситуацію в країні, тому залишають цю справу старим добрим ставленикам олігархів
5) Сприятливе ставлення до корупції. Не важливо, кому – лікареві, ДАІ-шнику, чи викладачу. Якщо це вигідніше, легше або просто є така можливість, то чому нею не скористатись? А якщо ти патріот, то тим більше, чому кримінальні авторитети мають право осідлати “чорні” контрабандні потоки, а ми ні?
Усі ці та десятки інших проблем ще десяток років тому були характерні для багатьох наших сусідів, та друзів по нещастю – Польщі, Естонії, Грузії. Більшою чи меншою мірою їм вдалось їх вирішити. Проте ніхто з них не опинявся в такій катастрофічній ситуації як наша, адже для України 2015 р. відсутність змін та реформ – це самогубство і шлях на історичне звалище.
І лише від нас залежить, хто приїде до Києва в 2020-му – лідери всього світу на Саміт ЄС та Великої 20-ки, чи археологи та розкрадачі гробниць...

 

© Олександр БРОНСОН