Фрайкори Великої України

Ще рік тому ми всі думали, що ось-ось наші хлопці повернуться з АТО, і ми після перемоги над Росією продовжимо революцію. Ха! Як тепер смішно виглядають такі мрії, коли добровольчий рух майже знищено як такий. Нам поступово по телевізору розказали, який поганий комбат Семенченко, потім про нацизм Азову і бандитизм "Правого Сектора" - ми схавали.

Ну, хай не ми конкретно, але взагалі наше суспільство схавало цей меседж. Адже і правда - навіщо лайдакам і холопам зброя, тим більше недержавні збройні формування? Цю розкіш собі дозволяють лише просунуті держави типу США - ми не для такого. Для нас рекрутчина і смерть від дідівщини в антисанітарній казармі краща за ініціативу кожного вояка-добровольця. Жодного каменю в город ЗСУ - вони роблять навіть занадто багато для таких сопливих націй, як наша. Вони йшли на фронт не для того, щоб ми тут "крєпко спалі", а для того щоб ми тримали тил.
Тил ми не втримали. Політично наше суспільство нині таке саме беззбройне, як і раніше - бо наша влада перекупила наших "провідників" - комбатів, командирів всіляких Самооборон та інших формувань, що мали якусь легітимність в очах народу. Скільки було криків на Майдані : народ буде контролювати владу! Тепер не відкараскаєтесь! Звітність і народний контроль! Що нині? Нині - не розхитуйте човна, шановні, бо шоколадного пацюка ось-ось вирве. Пороху краще видно, яких нових корупціонерів призначати на посади замість старих корупціонерів. Тому не критикуйте. Мою позицію можете вважати "зрадою" і неконструктивною - але почитайте іноді висновки Яніки Меріло, естонської спеціалістки з питань електроного урядування, яка працює в Україні - складається враження, ніби її навмисно ігнорують і її напрацювання державі до одного місця, рівно як і поради покійного Кахи Бендукідзе, грузинського економіста який після Майдану з усіх сил орав про відсутність реформ і втрату дорогоцінного часу. Нам продовжували розказувати, "Не все одразу", "Все лише починається", та як писав Глібов, "та тільки хура й досі там".
Іншим наше суспільство буде, коли повернеться додому наш вояк. Спраглий до справдливості, він не піде на революцію. Бо навіщо? Народ зрадив вояка, народ просрав країну в тилу, поки вояк боровся за неї на фронті. Очікуйте хіба що постфронтового синдрому - коли ці всі дядьки, ошалілі від вибухів та боїв будуть шукати того ж в мирному житті. І підуть до всіляких УНСО, які колись почали створюватись із таких само вояків-афганців, що не прийняли зраду від власної Батьківщини. Часто Україну порівнюють з Веймарською республікою - почасти це правда, і правда в тому числі, що невдовзі після закінчення більшовицької революції фрайкори розформували. Однак, вояки залишились - створили власні організації, спілки фронтовиків, хтось пішов до лав НСДАП. І цей ресурс спрацював - оскільки наступні десять років комуністи і соціалісти добряче отримували по шиї у підворіттях, поки не почали отримувати по шиї у парламенті. На щастя, час кує з наших солдатиків націоналістів. І на щастя, націоналісти зараз по-справжньому в опозиції, отож недолугі дії влади лише на руку революційному рухові. Рухові - не самій революції. Сама революція нині є фантасмагорією чистої води, однак рух до неї є безперечно невідворотним. Бо ця тотальна "зрада", ця відсутність будь-яких реформ, відверта гра держави у показуху - це все призводить до реально неприємних для старого політикуму наслідків. Так, у чомусь порохоботи праві - не все зразу реформується, але додамо і ми свої три копійки: коли буде реформуватись, порохоботи вже не врятуються...

 

© Ярослав БОЖКО