Методи чорної пропаганди

Цікаво, чи розголошую я зараз державну таємницю? Я ж добре пам'ятаю цей підручник із синім змазаним штампом спецчастини й зошити для конспектів з пронумерованими сторінками, для певності прошиті наскрізь товстою вощеною ниткою.

Цілком таємно! Я навчався на журфаку МГУ, в нас була військова кафедра. В обстановці секретності нас вчили бойової спецпропаганди – мистецтву сіяти розбрат у лавах супротивника за допомогою дезінформації та маніпуляції свідомістю. Бойова, або "чорна", пропаганда допускає будь-яке спотворення реальних фактів задля вирішення пропагандистських завдань. Це ефективна зброя, що використовується з єдиною метою – вибивання мізків противнику.
Метод "гнилого оселедця". Метод "перевернутої піраміди". Метод "великої брехні". Принцип "40 на 60". Метод "абсолютної очевидності". Усі ці методи й техніки ви теж знаєте. Просто не усвідомлюєте цього. Як вам і годиться. Нас вчили використовувати техніки бойової спецпропаганди проти солдатів армії супротивника. Сьогодні вони використовуються проти мирного населення нашої власної країни. Уже два роки, читаючи російські газети або переглядаючи телевізійні шоу, я з цікавістю наголошую, що люди, які координують у Росії вкидання та інтерпретацію новин, явно вчилися за тим же підручником, у того ж бадьорого полковника або його колег.
Ось, наприклад, метод "гнилого оселедця". Працює так. Підбирається помилкове звинувачення. Важливо, щоб воно було максимально брудним і скандальним. Добре працює, наприклад, дрібне злодійство, або, скажімо, розтління дітей чи вбивство, бажано з жадібності. Мета "гнилого оселедця" зовсім не в тому, щоб звинувачення довести. А в тому, щоб викликати широке, публічне обговорення його... НЕсправедливості й НЕвиправданості.
Людська психіка влаштована так: щойно обвинувачення стає предметом публічного обговорення, неминуче виникають його "прихильники" і "противники", "знавці" й "експерти", оскаженілі "обвинувачі" й затяті "захисники" обвинуваченого. Але, незалежно від своїх поглядів, усі учасники дискусії знову й знову вимовляють ім'я обвинуваченого поруч із брудним і скандальним обвинуваченням, втираючи таким чином дедалі більше "гнилого оселедця" в його "одяг", поки нарешті цей "запах" не починає слідувати за ним усюди. А питання "вбив-вкрав-спокусив чи все-таки ні" стає головним при згадці про нього.
Або, наприклад, метод "40 на 60", придуманий іще Ґьоббельсом. Він полягає у створенні ЗМІ, які 60 відсотків своєї інформації дають в інтересах супротивника. Зате, заробивши таким чином його довіру, решту 40 відсотків використовують для надзвичайно ефективної, завдяки цій довірі, дезінформації. Під час Другої світової війни існувала радіостанція, яку слухав антифашистський світ. Вважалося, що вона британська. І тільки після війни з'ясувалося, що насправді це була радіостанція Ґьоббельса, яка працювала за розробленим ним принципом "40 на 60".
Дуже ефективний метод "великої брехні", який дещо схожий на "гнилий оселедець", але працює інакше. Його суть полягає у тому, щоб з максимальною впевненістю запропонувати аудиторії настільки глобальну й жахливу брехню, що практично неможливо повірити, буцімто можна брехати про таке. Трюк тут у тому, що правильно скомпонована й добре продумана "велика брехня" викликає у слухача чи глядача глибоку емоційну травму, яка потім надовго визначає його погляди всупереч будь-яким доводам логіки й розуму. Особливо добре працюють у цьому сенсі помилкові описи жорстоких знущань над дітьми або жінками. Наприклад, повідомлення про розп'яту дитину за рахунок глибокої емоційної травми, яку воно викликає, надовго визначить погляди того, хто отримав цю інформацію, скільки б його потім не намагалися переконати, використовуючи звичайні логічні доводи.
Але найбільше наш бадьорий полковник шанував метод "абсолютної очевидності", що дає хоч і не швидкий, зате надійний результат. Замість того, щоб щось доводити, ви подаєте те, в чому хочете переконати аудиторію, як щось очевидне, саме по собі зрозуміле й тому безумовно підтримуване більшістю населення. Незважаючи на свою зовнішню простоту, цей метод неймовірно ефективний, оскільки людська психіка автоматично реагує на думку більшості, прагнучи приєднатися до неї.
Важливо тільки пам'ятати, що більшість обов'язково має бути переважаючою, а її підтримка абсолютною й безумовною – в іншому разі ефекту приєднання не виникає. Однак якщо ці умови дотримуються, то кількість прихильників "позиції більшості" починає поступово, але впевнено зростати, а з плином часу збільшується вже в геометричній прогресії – в основному за рахунок представників нижчих соціальних верств, які найбільш схильні до "ефекту приєднання".
Одним з класичних способів підтримки методу "абсолютної очевидності" є, наприклад, публікація результатів різного роду соціологічних опитувань, які демонструють абсолютну суспільну одностайність з того чи іншого питання. Методики "чорної" пропаганди, природно, не вимагають, щоб ці звіти мали хоч якесь відношення до реальності.
Я можу продовжувати. Вчили нас взагалі-то цілий рік, і список методів досить великий. Важливо, проте, не це. А ось що. Методи "чорної" пропаганди впливають на аудиторію на рівні глибоких психологічних механізмів таким чином, що наслідки цього впливу неможливо зняти звичайними логічними аргументами. "Велика брехня» досягає цього ефекту за допомогою емоційної травми. Метод очевидності – через "ефект приєднання". "Гнилий оселедець" – за рахунок впровадження у свідомість аудиторії прямої асоціації між об'єктом атаки і брудним, скандальним обвинуваченням.
Простіше кажучи, бойова спецпропаганда перетворює людину на зомбі, який не тільки активно підтримує впроваджені в його свідомість установки, але й агресивно протистоїть тим, хто дотримується інших поглядів або намагається його переконати, користуючись логічними аргументами. Інакше, власне, й бути не може. Всі методи бойової спецпропаганди об'єднує єдина мета. Вона полягає в тому, щоб послабити армію супротивника за рахунок внесення в її лави внутрішньої ворожнечі, взаємної ненависті й недовіри одне до одного.
А сьогодні ці методи застосовуються проти нас самих. І результат, до якого вони призводять, такий же, для досягнення якого вони і були створені. Тільки взаємна ненависть і внутрішня ворожнеча виникають не в армії противника, а в наших будинках і сім'ях. Просто вийдіть на вулицю і подивіться, як змінилася країна за останні три роки. Мені здається, проти власного населення бойова спецпропаганда працює навіть ефективніше, ніж проти солдатів противника. Напевно, тому, що на відміну від солдатів противника мирне населення не може себе захистити.

 

© Володимир ЯКОВЛЄВ