Діяти нестандартно аби перемогти

Українці занадто високо цінують законництво у його найбільш мертвих проявах. Ми ідіотично намагаємось легалізувати усе, замість того, щоб дозволити недозволене неформально і отримувати з цього більший зиск. Типовий приклад - ситуація з "Правим Сектором". Насправді, факт існування неконтрольованих урядом військових формувань для самого ж уряду є більш ніж вигідною річчю: ці військові формації можуть не обмежуючись жодними перепонами від ОБСЄ та Мінських угод, яких змушені дотримуватись офіційні війська Києва діяти усіма можливими засобами, отримавши такий собі карт-бланш з центру. Це також одна з тактик гібридної війни, коли твої вояки перевдягаються в форму партизан і з партизанськими-таки правилами війни поборюють ворога, навіть якщо тобі це офіційно заборонив Брюссель.
"Правий Сектор" та інші непідконтрольні урядові формації могли стати золотим козирем Києва, замість цього перетворяться на другосортні формування без особливого лоску - і цим наша манера ведення війни принципово відрізняється від російської. Якщо росіяни мусять виправдовуватись, чому у них так багато спецназівців-професіоналів у нібито простому ополченні, ми мусимо виправдовуватись, чому у нас в лавах полку спецназу МВС зігують. А відповідь одна - ми невідомо навіщо на своїй же землі зв'язали собі руки легалізаціями усього, що ворушиться, у той час як армія еРеФії дійшла до рівня терористичного формування і може не хвилюватись з приводу законів і інспекцій з прокуратури. Воювати одними добровольцями не можна - це правда, але воювати, виключаючи елемент хитрощів і певної вседозволеності у бою це згубна тактика для війни гібридної. 
У еру тероризму ми не дозволяємо собі розкоші закинути групу бойовиків до Криму і підірвати там хоча б якийсь генделик, де п'ють горілку тамошні ФСБшники. Про диверсійну боротьбу у стилі 10-ї флотилії італійських бойових плавців, що підривала кораблі і мови не йде. Наша влада не змогла для змиття національної ганьби за Крим найняти однісінького маргінала, який би шмальнув з гранатомета у вікно Севастопольської міськради. Бо це "не по закону", бо за це б'ють по руках (нібито, хтось казав нашим можновладцям таке колись, лише пошепки і анонімно), хоча насправді міжнародне право це лише сума декларативних норм і по руках не битимуть навіть знахабнілу Московію. Ми вже забули, як США закрили очі на дії Піночета в Чилі - не тому, що в США любили Піночета, а тому, що якщо дуже треба, то все можна. Бо нині ми боремось з імперією зла, а поводимо себе боязко, наче прийшли з сокирою у Храм Божий.
Але це велика державницька істина, до якої слід дійти самим, бо жоден радник ніколи не порадить вчиняти так, як треба, навіть всупереч законові, якщо лише є для цього висока мета і вирішальний момент. Але ж ні! Наші спочатку намагаються показати усім мудакам, що зброї на Майдані нема і засуджують провокаторів (Порошенко свого часу, навіть, на штурмовиків Банкової 1 грудня 2013 р. писав заяву в МВС часів Януковоща), а потім дивуємось: звідки це в нас сотня загиблих майданівців так швидко взялася, звідки в нас диктаторські закони беруться. Бо всі дії виключно "по закону" - це кастратство, такі дії прораховуються наперед, бо фантазія державного діяча це основа національної величі, а карний кодекс і міжнародні угоди - це загроза їй. Ми шукаємо суху букву закону там, де клекоче вир життя, аби втриматись у центрі якого не можна застосовувати мертві правила. Як писав поет-націоналіст Олег Ольжич:
Нащо слова? Ми діло несемо. 
Ніщо мистецтво і мана теорій. 
Бо ж нам дано знайти життя само 
В красі неповторимій і суворій...
У часи, коли жодна варта уваги компанія не управляється без належного рівня креативщиків і людей нестандартного мислення, що здатні порушувати закони ринку раптовими рішеннями, ми все ще віримо у те, що шаблон угод, яких ніхто не дотримується, здатний врятувати нашу державність.  Ця мудрість занадто важка для нашої простої нації. З таким рівнем законництва з нас вийдуть чудові вахтери, але ніколи - імператори. Імператор ладен проявити свою волю і висоту своєї думки, раптовість ходу, для нас же всі стратегії вже давно розписані в радянських підручниках.
 
© Ярослав БОЖКО