Свої власні окупанти

А все ж таки ми нація безвідповідальна. Я помітив, що більшість українців не хоче визнавати свою національну приналежність до будь-яких несимпатичних їм історичних персонажів. Це викликано двома причинами. По-перше, нам властива надмірна ідеалізація свого народу, і несприйняття всього,що цей ідеал порушує. По-друге, ми боїмося відповідальності за дії цих персон.

До людини, чисто юридично, відповідальність приходить пропорційно з самостійністю від опікунів і батьків, а до нації - пропорційно з її незалежністю від інших націй і держав. Проте за весь час нашого існування ми так і не були по-справжньому незалежні. Тож і виникають дивні закономірності у нашому колективному розумі: совєцьку владу в Україні встановлює азіатсько-москальський зброд Муравйова, мирне населення під час Другої світової війни розстрілюють німці, а на Донбасі воюють виключно етнічні росіяни. Де ж за космогонією нашого громадянина в усій цій історичній круговерті місце українцю? - Він журиться, мучиться, не кається і бореться за Украйну од Сяну до Дону.
Але ж ні... Час вже визнатичитись! Кидало нашого брата по всім фронтам, по всім світам та по всім сторонам ворожим. І він йшов... В темному мундирі з чорними рунами і золотими левиками. В рваній гімнастерці, перемазаній в увесь бруд усенького світу. Він був мертвим юнаком під Крутами і під Базаром, він же ж був його катом у Лук'янівці та "Бригідках".

Найбільша трагедія української нації не в тому, що на нас звідусіль сунуть окупанти як Московської Орди, так і славнозвісні біженці, яким зачинили двері у багату Європу, а в тому, що ми і є власні окупанти.
Тож нам треба все ж повністю змінити своє ставлення до історії. Нехай же ми все таки візьмемо на себе тягар всіх наших синів пропащих, гулящих і зрадливих, увесь той ворох національних негараздів і недолугостей. Якщо ви не вірите мені, просто спитайте себе, скільки ГПУшників та НКВДистів говорило чистою українською мовою з полтавським акцентом і до кінця життя вважали себе козацьким родом?!

Маємо нарешті усвідомити свої минулі помилки аби у майбутньому не допустити більше національних трагедій!

Слава Україні!

 

© Андрій СХІДНИЙ