Друг "Сєвєр" – полеглий, але нескорений!

Українська історія сповнена трагічних сторінок, які водночас є героїчними і славетними. Новітня визвольна війна проти московської ординської окупації триває вже понад рік, а її кінця досі не видно. Все це відбувається через те, що ми – українці, погано вивчили уроки нашої минувшини: ординське нашестя, польська колонізація, московська окупація, тотальні полонізації та русифікації, національно-визвольні війни та соціальні революції, більшовизація, голодомори, світові війни, політична зрада, тощо.

Саме через нашу коротку пам'ять сьогодні на Донбасі гинуть молоді українські патріоти, які могли стати видатними інженерами, філософами, конструкторами, архітекторами, викладачами, лікарями, дипломатами. Серед загиблих героїв України, дуже своєрідною є постать гетьманця, українського націоналіста, сумчанина Сергія Табали, який мав псевдо "Сєвєр". Протягом 2010-2013 рр. він безпосередньо брав участь в організації Руху за Гетьманат на Сіверщині та Слобожанщині, гуртував навколо антисистемних спортивних осередків бійців-націоналістів з Сум, Лебедина, Глухова, Конотопа, Ніжина, Ромнів. Коли ж грянули перші вибухи шумових гранат на вулиці Банковій в Києві у грудні 2013 р., друг "Сєвєр" був одним з перших революціонерів долучився формування організації "Вікінги", яка брала активну участь під час буремних подій на Майдані аж до кінця лютого 2014 р.
З початком сепаратистського заколоту в Криму та на Донбасі, інспірованого Москвою для дестабілізації ситуації в постреволюційній Україні навесні 2014 р., друг "Сєвєр" вступив в ряди новоствореного "Добровольчого Українського Корпусу" від націоналістичної партії "Правий Сектор". А коли в Донецькому аеропорту почалися запеклі бої, друг "Сєвєр" не роздумуючи поїхав туди, адже там тоді був крайній захисний рубіж Української Держави. Попри свій молодий вік, на момент героїчної загибелі другові "Сєвєру" було повних 18 років, він став першим кіборгом з Сум, який не зганьбив честь та вірність українській національній ідеї, за яку боролись його попередники – Павло Полуботок, Василь Чучупака, Петро Федун, Василь Кук...
Мало хто знає, але з літа 2012 р. друг "Сєвєр" став ідейним гетьманцем, активістом Руху за Гетьманат. Він неодноразово мав зустрічі з побратимами в Січеславі, Харкові, Полтаві, Златополі, Донецьку та Харкові щодо можливості реалізації плану поширення ідей Гетьманату і підриву бандитського українофобського режиму. Можливо, друг "Сєвєр" і не був ідеологом чи публіцистом як Ярослав Стецько чи Іван Франко, але він був затятим та вмілим керівником і організатором – з малої кількості вуличних хуліганів він міг зробити добре загартованих бійців-націоналістів, вірних ідеям Руху за Гетьманат та послідовниками українського націоналізму. А проте, доля повернула все так, щоб молодого гетьманця забрати від нас у вищі світи, до пантеону новітніх героїв…
Як під час Революції Гідності, так і на східному фронті друга "Сєвєра" зажди можна було пізнати по його татуюванню на обох руках: на лівій руці напис "Слава Україні!", а на правій – "Героям слава!". Життєвим кредо друга "Сєвєра" було гасло: «Помирати нам рано – ми повинні перемогти! Хто як не я? Коли, якщо не зараз? Для мене честь - померти за Україну. Шкода, що за нашу країну я можу померти тільки один раз...». Він так і жив – ніколи не брехав, завжди допомагав оточуючим і нищив ворогів України, які понад усе прагнули загарбати святую правду і волю.
Вже під час війни на Донбасі у приватних дружніх розмовах у "затишних" бліндажах та окопах друг "Сєвєр" завжди говорив, що коли ворог тільки був на порозі, влада в Києві з піною навколо рота доказувала всім оточуючим як слід ненавидіти окупанта-загарбника, а як тільки він знекровився – одразу слід домовлятись, йти на вже підготовленні компроміси, але ніяк не нападати і не визволяти українську землю. Друг "Сєвєр" ніколи не змінював своїх ідеалів та життєвих принципів, а тому вважав, що поразка України можлива лише за повної капітуляції на фронті та колаборація в середині країни – так як не можна продажною контрреволюційною владою реформувати громадянське суспільство, так і в'ялими рученятами утримувати бойові позиції на Донбасі не під силу нікому.
Якось у 73-тю річницю з дня створення УПА друг "Сєвєр" зізнався, що українці як непереможна нація, яка впродовж віків не раз довела своє право на існування, не повинна підкорятись продажній українофобській владі, навіть під маскою "ура-патріотизму" і "вишиватництва", а тому слід йти війні та революції назустріч, бо коли ці бурхливі та кардинальні події прийдуть до нас самі, часу на роздуми чи втечу не залишиться... Тож вибір не великий – або смерть, або боротьба.
Сумський гетьманець, друг "Сєвєр" останній буремний рік свого життя вів щоденник, в якому залишив немало спогадів про Революцію Гідності та війну на Сході: «...Ненавиджу війну за розлуку із рідними і любими та за те, що забирає гідних. Тут насправді почуваєш себе живим. Тут щиро радієш звичайним речам. Тут по-справжньому з’являються причини цінувати та ненавидіти. Рай та Пекло романтичної душі. Двояка філософія цього світу. Люблю людей, що поважають нашу справу і з вдячністю нам про те говорять. Завдяки ним я раз за разом твердішаю в міркуванні про те, що наша справа вірна!.. Колись настане такий день, що навіть Кремль рухне, буде стертий з лиця землі, ніби ніколи і не існував. Для цього потрібна перемога, тому має жити українська Нація!».
Разом з іншими кіборгами друг "Сєвєр" до останньої секунди обороняв Донецький аеропорт від кремлівських бойовиків, проте додому не судилося повернутися живим. Сумський гетьманець, друг "Сєвєр" загинув 6 листопада 2014 р. поряд із диспетчерською вишкою Донецького аеропорту. Пізніше, сумські націоналісти, побратими друга "Сєвєра" з "Правого Сектора" створили неофіційній військовий підрозділ "Месники імені Сергія Табали" в пам'ять про загиблого соратника.
P.S. Ця війна не за територію, ця війна за наше право існувати в цьому світі як вільна нація, за яку сложив свою голову герой-гетьманець. Боротьба – ось, що має бути сьогодні пріоритетом для українців, щоб не зганьбити пам'ять славних полеглих героїв. Хтось вважає і досі, що українці воюють за територію, але ні, на справді боротьба точиться за людей та їхню свідомість. Ми повинні боротися, тому що це наш прямий обов’язок, не перед самими собою, навіть не перед державою, а перед нашими полеглими героями, серед яких і гетьманець Сергій Табала!

 

© Ревуч СІЧОВИЙ