Класифікація архетипів в часи суспільства споживання

Споконвічно, люди вирізнялись прагненням класифікувати оточуючі їх речі, згідно з якимись систематичними ознаками. Разом з тим, людина завжди шукала своє місце та призначення у світі. Оскільки навички кожного індивіду є різними – місце кожної людини теж буде відмінним. Воно буде різнитись в залежності від умінь, навичок, бажань та можливостей тої чи іншої людини. Ця філософська парадигма, що була накладена на соціально-культурні особливості розвитку людства, поділила суспільство на окремо взяті стани чи варни. Функції станів зводились не лише до виконання ними певних професійних цілей, але і до створення певного морально-етичного кодексу, який би виокремлював одну групу людей від іншої.

Саме станово-професійна складова, поруч із расовими та етнічними ознаками (які є закономірним наслідком розрізняння термінів "свій-чужий") та релігійною ознакою (яка є наслідком спроби контролю натовпу в ім’я високої цілі) і була першою спробою типологізувати та класифікувати різні моделі поведінки людей на основі загальноприйнятих норм. В цілому варто виділити 5 таких варн – брахман, кшатрій, вайша, шудра і даса. Поза межами індуської цивілізації ця стратифікація буде різнитись, про що йтиметься мова нижче.
На перший погляд зв'язок між станами та архетипами юнгівської концепції видається безглуздим. Однак, на нашу думку станова система мала усі ознаки архетипу. По-перше, стани були закритими, перехід з однієї групи в іншу був майже неможливий. Це обумовлювало незмінність лінії поведінки протягом життя, що є ознакою архетипу. По-друге, представники того чи іншого стану з дитинства виховувались в її ідеалах. Це пояснює універсальність, іншу ознаку архетипу. По-третє, місце в суспільній ієрархії передавалось у спадок – що є третьою ознакою архетипу: спадковістю. На думку християн станова система є закономірною, одобреною Господом (схожою є концепція мусульман, індуїстів, конфуціанців та більшості релігій, окрім буддистів) – це прямо перекликається з тим, що архетип є природженим, а не набутим явищем. Оскільки Карл Юнґ писав про те, що архетипів існує величезна кількість, і їх майже неможливо класифікувати – логічно було б припустити, що певні стилі поведінки, характерні для попередніх епох можуть називатись архетипами, і на сьогоднішній день вони є своєрідними формами світобачення, що збереглись лише в традиційних суспільствах. Тобто, станова система мала не лише економічний характер, але і психологічний. Зв'язок між поколіннями усередині стану забезпечував саме той факт, що вона була побудована на архетипності.
А які ж архетипи існували у даний час? Говорячи про європейську цивілізацію Середньовіччя, варто виділити три середньовічні стани – тих, що моляться; тих, що воюють і тих, що працюють. Архетипи, які є тотожними до двох перших станів – мудреці та герої. І дійсно, кодекс поведінки лицаря мало чим відрізнявся від архетипу героя – цілеспрямованого та хороброго лідера або захисника обездолених. Так само і образ монаха або священика був відображенням архетипу мудреця: наставника та порадника. Звісно, чистих архетипів не існує і ніколи не існувало, однак вищезазначені моделі поведінки характеризують типового представника того чи іншого стану. Найцікавішим є третій стан – тих, що працюють, який на нашу думку архетипічно відповідає ‘’дитині’’ Чому? По-перше представники, селян практично не брали участь в політичному житті, не були творцями елітарної культури і взагалі не відносились до еліти суспільства – тобто вони були те, що називають натовпом. За словами французького філософа Лебона натовп вирізняють такі характеристики, як: емоційне мислення (натовп прагне хліба і видовищ), непостійність (в 1788 р. натовп вітав короля, в 1792 р. салютував його убивцям, наступного року вітав катів його убивць, через 5 років присягав імператору, а ще через 10 років мовчки підтримав повернення на престол брата короля) та бажання сильної руки над собою.
Люди, які є частиною натовпу мають ряд спільних рис – їх об’єднує спільна трудова діяльність (праця на землі чи на якомусь підприємстві), ненависть або любов до когось чи до чогось, бажання стабільності і відраза до будь-яких різких змін (що у поєднанні з агресивною любов’ю до видовищ і породжує революції). Чи не нагадує це поведінку дитини, яка сама не знає, чого вона хоче? У середовищі натовпу можуть траплятись інші архетипи, в якості рідкісного винятку. З середовища наповпу можуть виходити люди, які є талановитими тільки тому, що розумують функцію його роботи, тільки тому, що вміють поводити себе з ‘’дітьми’’ Однак це радше винятки з правил. В цілому натовп є проявом колективного несвідомого. Його психологія була однаковою і на зорі часів, і в модерну еру.
Сьогодні ми живемо у час постійних змін. Деякі класи і формації, про які ми згадували на початку розповіді уже практично зникли. До прикладу, в Україні, в зв’язку з автоматизацією праці, фактично не існує пролетаріїв у класичному розумінні слова. Колишні касти брахманів і кшатріїв унаслідок буремних подій XIX-XX ст. опинились на узбіччі політичного життя. Архетип героя у масовій свідомості українців ціниться тільки під час військових дій. У мирний час на героя дивляться немов на божевільного, який загрожує суспільній безпеці. У суспільстві, де людина людині вовк цінується не чесність і прямолінійність, а вміння маніпулювати людьми заради досягнення матеріальних багатств (що є значно більшим злочином проти людяності, аніж маніпулювання заради ідеї). Архетип мудреця внаслідок політики радянської влади повністю нівелювався, перетворившись на слухняного чиновника. Архетипи матері і батька для великої частини українців є порожнім звуком. Для середньостатистичного підлітка значно більшим авторитетом є думка ровесників, його виховує школа і вулиця. Вулиця робить із архетипа дитини – батька або матір. Тоді, як раніше ці навички могли бути набутими тільки під час близького спілкування між родичами. До речі, такою є ситуація не лише в Україні, але фактично – в усьому євроатлантичному світі, та і у Росії теж. Причиною цього явища є фактичне знищення станового суспільства, внаслідок ряду демократичних революцій XVIII-XIX ст. і двох Світових воєн побудова на його руїнах суспільства споживання. Остаточно цей процес був завершений із закінченням Другої світової війни. Де-факто і в США, і в СССР існувало суспільство-споживання, різниця полягала лише у самих вироблених товарах. Самостійно і відрізано від світу людина ні там, ні там існувати не могла (до прикладу французький селянин XVIII ст. і навіть XIX ст. міг прожити у своєму селі все життя, харчуватись продуктами своєї праці і ні разу не поїхати в Париж. В XX ст. це не було нормою) Карл Юнґ, житель Швейцарії застав час переходу його країни у таку фазу, саме тому його класифікація основних соціальних архетипів сильно відрізняється від поведінки основних формацій сучасного суспільства. Таким чином, враховуючи кардинальні суспільні зміни минулого століття і трансформацію звичних нам образів, ми пропонуємо наступну класифікацію архетипів епохи суспільства споживання: споживач, рабовласник, ізгой
Споживач це унікальний архетип. На відміну від юнгівських аналогів, споживач не народжується, людина сама стає споживачем у досить ранньому віці (коли дістає перші кишенькові гроші). Архетип споживача, як і архетип дитини є домінуючим у натовпі. Мінімальне відхилення від норми серед споживачів вважається браком. Споживач рідко аналізує зміст спожитого ним "товару" Саме тому, у нашому суспільстві різко падає рівень книго-читання. Особливо це стосується класичних творів, із глибоким філософським змістом, які для споживача є занадто складними для розуміння. Звісно, масова культура не є винаходом сучасності, але ніде вона не набула таких загрозливо-домінуючих форм, як сьогодні. Ще однією рисою, яка відрізняє архетип споживача від архетипу дитини є його підвищена тяга до моральності, яка іноді набуває форми відкритого лицемірства.
У час, коли цінність людського життя значно підвищилась, а гладіаторські бої були замінені футбольними чемпіонатами, споживач постійно буде виступати проти насилля, війни, релігії, диктатури або чогось іншого. Споживач писатиме у своєму інтернет-блозі про голодуючих дітей Африки, не піклуючись про своїх дітей або критикуватиме церковників за надмірне багатство, а сам буде брати хабарі. Оскільки загальний моральний стан натовпу, невід’ємною частиною якого є цей споживач дуже далекий від його ідеального стану. Фактично, споживач за архетипом сам є дитиною. Дітям притаманно уявляти себе у ролі лицарів або спасителів людства. Так само і споживач, байдуже, ким він є за соціальним статусом чи ким він вважає себе у цьому світі є архетиповим споживачем, якщо підпадає під описання цього архетипу. Іншим архетипом, який займає домінуюче місце у соціальній драбині є рабовласник. Типовий рабовласник має набуті внаслідок життя навики торгівельних операцій. А в зв’язку з плеядою олігархічних династій ці навички поступово стають універсальними і навіть природженими (у другому-третьому поколінні).
Архетип торгівця-рабовласника актуалізується усюди – в уряді, у навчальних закладах, в церкві, в армії. Під час голоду рабовласник буде продавати хліб за завищеними цінами, а під час війни продаватиме зброю обидвом ворогуючим сторонам. Рабовласник, за своєю сутністю є софістом, моральним релятивістом – тому очікувати від нього чогось іншого не варто. Ці, далеко не найкращі риси архетипу рабовласника є наслідком його пристосування до умов елітарного класу. Після того як герої та мудреці втратили елітарний статус, було знівельовано і ті принципи, на якому він тримався. Нова генерація повинна була виробити абсолютно новий спосіб пристосуватись до умов. Якщо для індійського брахмана торгівля ладаном була забороненою, якщо для польського шляхтича торгівля вважалась ганебним ремеслом – то для рабовласників політика тісно переплетена з їхніми матеріальними інтересами. Останнім архетипом є так званий ізгой. Людина, яка по тих чи інших причинах не змогла жити за умовами рабовласників чи споживачів. За описом вона може бути батьком, матір’ю, героєм, мудрецем або іншим архетипом. Ці, абсолютно різні архетипи об’єднує лише одне – бажання протесту проти нав’язаної їм, протиприродної з їх точки зору системи. Саме ізгої і є творчою елітою суспільства споживання.
Отже, на відміну від архетипів станового суспільства архетипів суспільства споживання значно менше. У першому поколінні їхня модель поведінки є набутою, а вже у другому-третьому поклонінні у дітях, які виховувались батьками із певною архетипною програмою у певному соціальному стані починає вимальовуватись універсальна лінія поведінки архетипа. Однак кожна наступна історична епоха є значно коротшою за попередню і зміни, які вона несе можуть кардинально відобразитись на суспільстві споживання.

 

© Олександр ШАХОВСЬКИЙ