Манкурти: постаріла молодь

Запам’ятався мені один епізод із життя: жовтень 2014-го року, під Харківською ОДА зібралися проукраїнські активісти-городяни... Вже не пам’ятаю, які в них були за вимоги і яким питанням був присвячений мітинг. Біля мене стояла якась пенсіонерка. Лунали гасла, промовці кидали закличні тиради... Раптом ця пенсіонерка озирнулася кругом себе й уважно обвела поглядом тих, хто стояв поруч із нею. Я почула, як вона питає свою приятельку: «А чому так мало молоді?». Приятелька лише знизала плечима. Питання лишилося без відповіді!

Манкурт — людина без історичної пам’яті, без знання історії свого народу. А й справді, чому ж не вся наша молодь бореться за своє майбутнє? Деяка її частина — досі пасивна, що напрочуд дивно у нашій нинішній політичній і воєнній ситуації. Справа в тому, що генерація Українців, народжених в Незалежній Україні, частково стала поколінням манкуртів. Історик Святослав Семенюк писав: «В сучасних історичних умовах Москва відмовилася від політики відвертого фізичного знищення Українства, але методи її діяльності стали більш витонченими, націленими, насамперед, на нейтралізацію його економічного, культурного та духовного потенціалу, а тому ще більше небезпечним».
Вже як 25 років нам нав’язували чужу історію та рабське мислення, нас примушували думати та жити, як живуть і думають москалі, нас змусили ненавидіти своїх героїв та шанувати чужих катів. З молодого незагартованого покоління було дуже зручно виліплювати вірних служок кремлівського режиму. Згадуються слова Юрія Шевельова: «Режим навчив цю молодь бути брехливою і жорстокою, прищепив їй слимаковість, шкурництво, егоїстичність і нігілізм». Ці ляльки нині не знають своєї Батьківщини, вони покинули своє коріння та лишилися глухими до поклику предків. Вони живуть совковими реаліями, і, маючи свободу, шалено прагнуть пропхнути свої шиї в неосовєтськє ярмо.
Сучасна молодь має сегмент пасивних та байдужих молодих людей, які різко резонують із новітніми молодими героями, які на Майдані самовіддано захищали і виборювали краще майбутнє для всієї нації і жертовно воюють зараз на Сході. Вони задовольняються матеріальним. Їхніми богами є гаджети та одяг. Вони не цікавляться нічим та ніким, окрім самих себе. У свої 15-18 років вони є справжніми старцями, які пізнали усю брудну підноготну життя... «Свого часу Хвильовий звертався з пристрасним одчаєм романтичного захвату до молоді. Це не була гра слів. Уже тоді він бачив своїм проникливим зором постаріння молоді. Уже тоді він бачив, що молодь утрачає свою здатність перевертати світ. А чого варта молодь, що не хоче перевернути світ? Хвильовий кликав молодь бути молодою. Але саме цього найбільше боявся режим. І він доклав усіх зусиль, щоб зробити молодь старою. Він мав досягнення», - писав Юрій Шевельов.
Усе молоде покоління України мусить бути сталевим стрижнем Ідеї нації, яку неможливо зламати. Українська молодь нині паралельно переживає свій занепад і відродження. Вона змінюється. Саме та молодь, яка нині бореться із системою, зможе збудувати нову Україну, ту УССД, за яку боролися її пращури з часів національно-визвольних змагань. Ці молоді особистості є реальним шансом на світле майбутнє Української нації...

 

© Валерія МАРЕНКОВА