Україна як забута "Степова Еллада"

Могутній і холодний Дніпро. Славутич... Бористен... Холодний навіть в літню спеку, коли українське сонце висушує степ у порох. Країна воїнів і стародавніх легенд, де сільські дяки на пам'ять знають вірші Вергілія, а козакам не страшні не тільки наймогутніші армії того світу, але і саме пекло. Країна, де жінки сліпуче красиві, і навіть найвишуканіші польські пані не йдуть в порівняння з українськими шляхетними панночками, доньками і дружинами козацьких старшин. Країна, де війна не припиняється ніколи...

Сам дух вічної боротьби оселився в цих степах, відсіваючи все слабке і нездатне до життя, натомість даючи дорогу лише величі і красі. Країна, де воїни спочатку вправляються у риториці грецькою мовою та вчать діалоги Платона, а потім в черговий раз вирішують долю Європейської цивілізації в найвизначніших битвах і авантюрах. Країна сяючого зоряного неба, чаклунів і русалок, де вдень козак може порубати польських драгунів, московську чи татарську орду, а вночі обкласти нечисту силу в карти.
Це Україна лицарської епохи, так звана "Степова Еллада", край воїнів, філософів, сонячного степу і величного, крижаного Дніпра! Ця Україна відома нам переважно завдяки Шевченку і Гоголю. У Гоголя найвиразніше Україна лицарської доби описана в "Страшній помсті" – центральній, як на мене, його роботі. Впала в око картина "Гоголь переправляється через Дніпро". Микола Васильович, сидячи у човні на заході сонця, озирається навкруги, але бачить вже не той Дніпро, який він описував у "Страшній помсті". Дніпро втратив велич, як втратив велич і сам народ воїнів і філософів, перетворившись на народ кріпаків і "дворян"-зрадників. Ніби і українською розмовляють, і вишивані сорочки носять, але все вже не те. Немає величі вільного степу, повз який проходить славне Військо Запорізьке. Садки вишневі, але в місячну літню ніч там вже не водять хороводи русалки. Сільські дяки забули Вергілія і ввечері в шинку з ними вже не поговориш про Ейдос. Жінки гарні і звабливі, але перевелися такі, в яких сконцетрована вся хвилююча краса цієї прекрасної країни, такі, заради яких варто починати Троянську війну. І він, геніальний письменник, закоханий у велику Україну, змушений творити літературну мову для імперії, центр якої далеко за межами України. Ех, нема вже "Степової Еллади", яка була центром всієї Європи! Є лише країна порання на панщині, галушок і суперечок за грушку на межі. Лишився тільки сплячий, заростаючий жабуринням Дніпро. І кручі, за якими дзвенить вечірній степ.
І це дає українцям надію на те, що "Степова Еллада" повернеться. І тоді на Дніпрових кручах відродиться з попелу нова надія всього світу – велика Українська Нація воїнів, філософів та шляхетних степових красунь!

 

© Дмитро КЛИНЮК