Культура і контркультура в сучасній Україні

Сучасна молодь, вихована на дегенеративній культурі, поводить себе відповідно. Влаштувавши нещодавно публічний захід, направлений на популяризацію традиційної української культури стикнувся з дуже неприємними явищами, притаманними сучасній молоді. Зараз мова йдеу про апатичність і егоїстичність сучасної молоді. Та псевдокультура, котра насильницьким шляхом нав’язувалась нашій нації злочинною системою комуністичного строю, а опісля цього дегенеративним "демократичним" режимом "нарешті" дала плоди. Дала плоди в вигляді повного морального розкладу нашого суспільства і особливо його перспективнішої частини – молоді. Для підтвердження цих слів не треба дорого стоячих статистичних досліджень, достатньо лише декілька хвилин приділити розмові з пересічним представником нового покоління українців!

Вимальовується дуже цікава картина: якщо коротко сформулювати круг інтересів сучасного підростаючого українця – то вийде, що вся його життєва енергія направлена на отримання миттєвого задоволення, або на забезпечення "безпроблемного" життя. І чомусь під безпроблемним кожний з них розуміє отримання високого матеріального відшкодування за роботу, котра не відрізняється особливою складністю, чи взагалі без неї, якщо це можливо. Закономірно постає питання, як же нащадки величної європейської нації змогли так повно перейняти чужі для нас системи цінностей? Відповідь на це запитання можна знайти, звернувшись до нашої історії за останні 100 років...
Жидівський "жовтневий" переворот 1917 р. з його сімдесяти річними наслідками для України заслуговує окремих статей і книг, та сучасна молодь вже не застала того злочинного режиму. Що ж зумовило такий розклад суспільства у останні 25 років так званої "незалежності"? Чому молоді люди зараз віддають перевагу безглуздому статевому життю замість створення сім’ї? Як вийшло так що дитина в родині стала перешкодою для "кар’єри"? Як здорова нація змогла породити такі приклади дегенеративних субкультур, щось на кшталт "емо" чи "хіпстери"? Як так сталося, що без явного супротиву збоку влади традиційній культурі, молодь відхрещується від рідного, як від чорта? Ще 60 років тому таж сама молодь віддавала життя за право називатися українцем! Що ми сьогодні отримали такого, що варте життя наших онуків та правнуків, варте того, щоб приректи власних дітей на рабство під новим хазяїном? Відповіддю на всі ці запитання є, безперечно, та дегенеративна культура, що стала незмінним супутником нового тоталітарного режиму, що за іронією долі зветься "демократією". Що ж саме підсувається молодій людині замість перевірених тисячоріччями моральних цінностей? Замість здорової родини підсувається вільні статеві відносини, котрі несуть на меті тільки отримання задоволення і аж ніяк не народження дитини. Можна провести пряму аналогію з радянськими матросами на теренах України у 1921 р., котрі ґвалтуючи жінок проголошували знайомий лозунг: «Ми за свабодную любовь!». Таким чином злочинний уряд тоді збільшував симпатії серед морально неповноцінних особистостей до "советів".
Егоїзм, котрий зараз у нашому суспільстві являє собою майже релігію, теж грає одну з провідних ролей в тому, що так яскраво проявляється в нашій молоді. Бажання особистого благополуччя перейшло у нас всі здраві границі. В щурячих перегонах за шматом лайна ми ладні перегризти один одному горлянку, доставляючи тим, хто в нас жбурляється цим лайном, неймовірну втіху. Природний інстинкт продовження роду сьогодні притуплений серед молоді цілою системою заходів. І подачки уряду, котрі нібито будуть в вигляді виплат при народженні дитини не змінять ситуації в цілому, бо при такій дегенеративній системі цінностей гроші і аж ніяк не дитина становитимуть для батьків основну ціль. З усього вище написаного, годі й сподіватися, що можливо здійснити відродження української нації, не руйнуючи сучасну систему, з її псевдокультурою!

 

© Сергій ПЕРІКОВ