Чому ліві сили підтримують міграцію

Гадаємо, це не таємницею, що бути ліворадикальним - означає відмовитись від традицій, батьківщини, власної культури, кордонів, національностей, рас та інших речей, котрі визначають приналежність до певного походження. Все це робиться в ім’я пролетаріату, всесвітньої республіки, "миру".
Більшість людей не сприйме такі ідеї: комусь звичніше жити за традиційним устроєм і вони нічого не хочуть змінювати, бо бояться що може бути ще гірше, хтось зі своїх власних міркувань та переконань консервує потрібні ідеї і це аж ніяк не повязано зі страхом змін. До прикладу, революції по своїй природі рідкісні явища, хоча дуже часто люди незадоволені владою, однак це не стало поштовхом до скинення ієрархічної системи на користь анархії. Уявіть, що завтра вам скажуть відмовитися від усієї вашої приватної власності в ім’я комунізму (чи іншої "зрівняйлівки"), як вже було раніше. Або, уявіть, що вам скажуть забути свою національність, мову та вчити інтернаціональні есперанто чи піджин (змішання кількох мов в одну для спрощення спілкування). Люди не такі божевільні, аби відмовитися від приватної власності та розділити її усю зі всіма "бідними та нещасними". І коли на початку ХХ-го ст. були ідіоти віруючі у можливість безгрошового та безприватного існування, то тепер історія нас навчила: усі спроби побудувати комунізм перетворювалися у здеградовану інтерпретацію хижого капіталізму. Це ж логічно: щоби відмовитися від грошей слід змусити усі країни перейти на бартерно-розподільну схему економіки. Таке можливо лише при одночасно всесвітній революції, котра так і не наступить. І коли божевільні лівими ідеями фанатики у ХХ-му ст. віддали усе своє майно (чи його частину) в ім’я пролетаріату, то вже скоро про це пошкодували, оскільки гроші і приватність ніхто так і не відмінив - занадто ж утопічна ідея. Бо поки живе хоч якась валюта - доти живе капіталізм, нехай навіть інтерпретований. 
Де ж взяти ідіота, котрий повірить у інтернаціоналізм, котрому насрати на все лиш би йому давали "халявні речі та харчі"? Перше - серед бідного населення, котре нічого не має і котрому нічого втрачати, а отже котре готове померти за утопічну ідею з надією в очах, що ця смерть буде недаремна. У свій час такі повстання робилися у країнах Африки та Латинської Америки, де більшість була без освіти чи малограмотною, а ідея про те, що скоро "ми все відберемо в багатих білих панів і розділимо між собою" здавалася світлішою ніж сонце. Але часи лівих революцій пройшли і залишилися як трагічний спогад в історії. Тепер часи виборчої демократії, а отже, замість стрілянини і вбивств "буржуїв" потрібно звідкись взяти голоси. Тому ставка йде на зубожіле населення, для котрого ідеї "зрівняємо усіх" солодші меду, на безхатченків, котрі вірять у автоматичну появу усіх благ після віддавання власного голосу на користь лівих, та... іммігрантів, а ще краще бідних іммігрантів (чим бідніші вони будуть, тим краще). У них немає приватної власності, в житті їм нічого втрачати, у них немає батьківщини, або батьківщина - це там де халявно годують, а тому вони готові на все заради "хоч якогось блага". Ідеальний кандидат для нової "інтелігенції пролетаріату". Тож тепер ми бачимо, що лівацькі ідеї "рівності і братерсва" народжені у XVIII-XIX cт. сьогодні пануютьу владних кабінетах і досі. Але замість утопічного комунізму з кривавим шматтям, вперед веде мультикультурна асиміляція з веселковою ганчіркою вседозволенності та примарної "рівності". Теж не маймо  надій на те, що хтось колись буде і надалі пропонувати "халяву", адже за неї все одно доведеться заплатити: свободою слова, життям, кров'ю, мовою, національністю, вірою, родиною чи навіть власною державною самостійнстю! Задумаємось!
 
© Друг АРІЙ та Ревуч СІЧОВИЙ