Український традиціоналізм

Український традиціоналізм питання дещо екзотичне (якщо казати саме про український), і у багатьох питаннях не досконале, не вивчене і навіть не описане як слід. Власне, з чийого портрета вітчизняний традиціоналіст може зробити ікону? Якщо відкинути закордонних мислителів типу Генона і Еволи, то, мабуть, більше ні з кого, усі наші хоч трохи традиціоналістичні діячі та автори були все ж більше націоналістами, і це не прикра випадковість, це диктат необхідного: націоналізм для поневоленої нації є набагато важливішою і нагальнішою потребою, аніж традиціоналізм.

Традиціоналізм так званих "неісторичних націй", до яких часто відносять і нашу (та що там часто, завжди) це є річ дещо рідкісна і унікальна, слабко окреслена. У націй з більш давніми і глибокими традиціями власної державності традиціоналізм навпаки дуже чітко можна окреслити, трапляються і цілі ідеологічні течії, що притаманні як правило для певної країни і намагаються вплести традиціоналістські погляди в поле політики. Такими течіями можна назвати консервативну революцію у Німеччині, рух нових правих у Франції, італійський фашизм та євразійство у Росії. Однак, ці рухи не є абсолютно ідеологічно тотожні традиціоналізму, позаяк традиціоналізм є рухом інтелектуалів, і мало діє у практичній політиці.
Безумовно батьком нашого політичного традиціоналізму слід вважати Дмитра Донцова, що в одній праць писав, мовляв, настала нагла пора вознести гуртуючий стяг історичного традиціоналізму. Серед українських класиків політичної думки, він був одним із небагатьох хто знав і послуговувався у свої часи терміном "традиціоналізм", був поборником аристократичних ідей (провідної верстви) і врешті-решт мав погляди ідеалістичні, антираціональні і антиматеріалістичні. Схожі антиматеріалістичні погляди мав і Микола Сціборський, що деяким чином робить його також у чомусь традиціоналістом (хоча, устрій у його "Націократії" є цілком близький фашистському). Провідна характеристика українського традиціоналізму - волюнтаризм і антиматеріалізм, усі ці ознаки найяскравіше виражені саме Донцовим.
Менш волюнтаристичною, але також традиціоналістською є консервативна ідея В'ячеслава Липинського, базовими цінностями якого були хоча і не войовничість, як у Донцова, але монархічний (традиційний) лад, опертий на національні еліти, Бог і народ. Складно назвати Липинського консервативним революціонером, однак консерватором-монархістом він точно був. Традиціоналістські ідеї висуває і Юрій Липа, однак це знов не войовничий націоналістичний антиматеріалізм, а ідея українського національного характеру, що близький до землі, матріархальної культури та інших ознак.
Українська традиціоналістична думка дуже слабко викристалізована, її доводиться виловлювати в нашій літературі поміж інших думок - націоналістичних, консервативних та інших. Відсутність державності дала нам і відсутність Традиції, однак зовсім не відсутність традиціоналізму. Традиціоналізм тепер є явище не місцево-національне, а загальне, світове, як опозиція постмодернові та іншим явищам нового часу. Звичайно, національна традиціоналістська думка у нас слабка, однак хоча б іноземне бачення традиціоналізму стає дедалі популярнішим і вивченішим.

 

© Ярослав БОЖКО