Дещо про різновиди фашизму

В іноземній науковій літературі є поняття "фашизм" і "Фашизм", з малої і з великої літери відповідно, вони позначають, з одного боку, фашизм як загальноєвропейський чи світовий феномен, особливий вид правого руху, популярний в 1920-1940 р. у Європі та деяких інших країнах (наприклад, мова про іспанських фалангістів, словацьку глінкову гарду або ж британський фашистський союз), а з іншого боку, власне італійський фашизм, який безпосередньо носив назву "фашизм" ще з самого свого початку, а не був названий фашизмом постфактум різними дослідниками і, власне кажучи, був законодавцем політичної моди для фашистських рухів в інших країнах.

Важливо сказати, що фашизм італійський (в іноземних джерелах пишеться з великої букви) є не просто політичним рухом, але і особливою формою державного управління, певною моделлю державної політики, моделлю національно-корпоративної держави. У той же час, фашизм як загальноєвропейський феномен є перш за все не формою державного правління, а протестним політичним рухом, і найчастіше з міцним силовим крилом, одягненим чи-то у синю (Іспанія), чи-то у коричневу (Німеччина), а іноді і у срібну сорочку (США). Через цю рису, до речі, досить складно назвати консервативну революцію та радикальний традиціоналізм рухами фашистськими, оскільки вони не є рухами протестними і політичними, і не мають масового членства, силових структур в своїх лавах, є радше рухами інтелектуалів і мало діють в рамках практичної політики.
Взагалі, в деяких рисах політичний рух діє як суспільна формація жорсткої ієрархії часів старого світу, де наявний і зовнішній, масовий шар, відкритий для усіх, але профанний, і тому недосконалий, і шар внутрішній, освічений і посвячений у велику таємницю, але потрапити до нього може не кожен. У цьому фашистська партія чимось схожа на езотеричний орден по типу масонських рухів, де на різних рівнях посвяти інформація, що надається члену є різною, так само різним є і рівень доступу до неї. Ніколи бачення фашизму з точки зору рядового активіста силового блоку руху і бачення інтелектуального провідника руху не буде абсолютно співпадати. Рядовий активіст найчастіше визначає детермінуючою ознакою фашизму всеохоплюючий тоталітаризм, в той час як ідейні провідники кажуть про над важливість ідеї і духу, і що фашизм є, власне, не боротьбою однієї форми правління з іншими, а радше боротьбою ідеї з матерією. Однак, це не означає, що хтось має помилкове бачення фашизму, просто мова йде про різні рівні, на яких розуміння феномену різне, заточене під різні функції членів руху.
Якоюсь мірою до фашизму (з маленької літери) відноситься і нацизм, як особлива, але специфічно німецька форма правого руху. Що важливо підмітити, фашизм яскраво розкриває націоналістичну сторону політичного світогляду усієї Європи, у той час як нацизм дійсно замкнений всередині німецької нації. Ненімецький нацизм це вже не нацизм у серйозному сенсі цього слова, позаяк корені нацистського феномену лежать у самому духові німця, і вести ґенезу нацизму можна щонайменше від самого Гегеля з його абсолютним духом. Власне, пан-Європейська ідея про Європу націй є саме фашистською, а не нацистською, і в новий час якихось ознак міжнаціональної єдності у різних країнах ультраправому рухові може надати саме фашистський рух, що виступає за Європу націй (Європу 100 прапорів).
Питання символіки теж можна розглянути як одне з важливих. У той час як фашизм італійський (з великої літери) використовує своїм символом фасцію, із фашизмом загальноєвропейським справа дещо інша. Тут фашистські рухи використовують і свастику (як, наприклад, Російська фашистська партія Вонсяцького, або Британський союз фашистів та інші рухи) і власне свої унікальні символи (якось ярмо і стріли іспанських фалангістів, тризуб з мечем, блискавка, яку використовували британські фашисти та інші). Фашистський рух Європи поєднував цілий ряд доволі різних тенденцій, і був далеко не настільки однорідним і однозначним, як його італійський прототип.

 

© Ярослав БОЖКО