Утопічна двомовність брудних політиканів

Оце у дискусіях про мову найбільше подобається, коли якийсь розумака починає випендрюватись: "Ви от себе європейцями вважаєте, а там от в Швейцарії ось так, ну а в Бельгї он як, а в Іспанії взагалі так, і в Австрії так...". Панове, варто нагадати, що ми живемо в Україні, а не деінде! У нас власна історія, власна культура, власна мова і власне життя. І ще варто нагадати, що у далекій європейській країні Франція діє "Закон про захист французької мови", тож чхати вони хотіли на всі "рєґіанальния їзикі".

А ще важливо згадати про досвід європейської країни, члена ЄС - Греції, яка після відвоювання у Туреччини міста Салоніки, населеного геть потуречиними та ісламізованими греками, здійснила там рееллінізацію населення. Що зробив тодішній грецький уряд? - Дали півроку мешканцям на вивчення грецької мови та прийняття християнства. Через півроку всіх, хто не схотів "реелзінізовуватись" примусово виселили до Туреччини. Як вам такий приклад боротьби за європейські цінності і вирішення мовного питання в цивілізованому світі? Щось не люблять про таке говорити розумаки москвофіли, прибічники надання кацапському наріччю другої державної мови в Україні.
Тепер повернемось до вже згаданого на початку досвіду Французької Республіки. До речі, дуже схожий на український у нашому протистоянні з Московією. Прошу свідчення людини з департамент Ельзас, українки пані Лариси Романюк: "Я живу у Франції, в особливому регіоні під назвою Ельзас. Якщо пам'ятаєте з історії, це регіон, який періодично намагалась анексувати Німеччина, тому тут багато етнічних німців, а самі корінні мешканці, ельзасьєни, мають свою регіональну мову, ельзаську - як на мій слух - це така дивна суміш німецької та французької, ніби чуєш французьку, але з німецьким акцентом. Але цю мову зараз можна дуже рідко почути, в регіональній газеті є сторінка на ельзаській, на регіональному телебаченні є передача на цій мові і, часом, можна її почути, коли спілкуються між собою люди похилого віку. Ті ж самі люди розповідають, що свого часу держава дуже жорстко робила все можливе, щоб витіснити німецьку та ельзаську мови, замінивши їх на французьку. Цього вимагали, насамперед, політичні обставини...". - Бо Ельзас - це Франція, пані Ларисо!
Продовжимо для особливо "упоротих" розумак, які тулять нам досвід цивілізованої Європи у вирішенні мовного питання! На черзі у нас південна сусідка Франції - Королівство Іспанія. Як кажуть знані особи, що неодноразово бували тут, ця країна має аж три мови офіційні. Брехня! В іспанії одна мова - кастильська! Басконська - це мова нацменшини в їхній автономії, де компактно проживають баски. А тепер про "культивування" кастильської, тобто - іспанської... Йде XV ст., часи сзавершення славетної Реконкісти - визволення, точніше, відвоювання Іспанії у маврів-мусульман об'єднанними силами Араґона та Кастилії. Ці два королівства займали тоді близько 10% від загальної території сучасної Іспанії. Всі інші 90% напівісламізована та помавританена земля. Переможні війська Араґона та Кастилії мають у своєму складі чималі сили духовно-лицарських орденів та ще везуть з собою навіть не в обозі, а практично у своїх лавах - інквізиторів. Іхнє завдання полягає у вишукуванні та нищенні євреїв, навернення у християнство населення та облаштування шкіл. Все мавританське випалювалося розпеченим залізом в прямому сенсі слова. Менш ніж за 5 років вся об'єднана Іспанія заговорила кастильською. Всі хто вперто відмовлявся від неї змушені були або тікати з Іспанії або померти. Іспанська Реконкіста обернулася справжньою трагедією для євреїв, які заради виживання дещо перестаралися у допомозі маврам. Тож Іспанія перетворилася для них з кількасотлітнього раю на півтисячолітнє пекло. Більшість переселилася до німецьких земель та Великого князівства Литовського.
Як може здогадатись читач, ми лише репрезентуємо історичний досвід зазначених вище європейських країн і не намагаємось доводити, що треба когось спалювати на багаттях чи там розтрілювати, а може і депортувати за вживання іншої мови. Аж ніяк не закликаємо до ксенофобії чи до чергового "вирішення єврейського питання"! Просто, якщо пишете про європейський досвід, то говоріть вже всю правду, до кінця, а не висмикуйте тільки те, що вам вигідно.
Тепер про роль патріотичного підйому у творенні та просуванні мови. Скандинавське Королівство Норвегія має офіційна мову нюношк, або нова норвезька мова. Історія цієї мови неймовірна! Не будемо блукати довго закавулками історії. Все просто: після кількох століть величі Норвегія у 1319 р. підпадає під вплив Швеції, у 1397 р. через підписання Кальмарської унії разом зі Швецією потрапляє під вплив Данії і у 1537 р. остаточно втрачає незалежність майже на 300 років до 1814 р. Потім, після аж півроку незалежності, у листопаді 1814 р. майже на століття знову підпадає під владу Швеції. Результат данської окупації - цілковите винищення норвезької мови і заміщення її данською. В середині ХІХ ст. в середовищі норвезької інтелігенції, на хвилі патріотичного підйому, народилася ідея відродження нової норвезької мови. За цю справу взялися поет Генрік Ібсен та лінгвіст Івар Осен. Протягом кількох років вони відродили норвезьку мову під назвою нюношк (нюнорск). Ібсен, разом з цілою плеядою театральних діячів почав її популяризацію. Ставилися вистави його п'єс на нюношку, створювалася нова література. Говорити на нюноршку стало вважатися патріотичним і, навіть, модним. Результатом став новий патріотичний сплеск, який привів до виходу Норвегії з унії із Швецією і здобуттям незалежності в 1905 р. Ось так! І палити нікого не довелось, як в Іспанії, і виселяти, як у Греції. Достатньо було дійсного, а не показового патріотизму.
Це до русскаязичних патріотів камінець у город! Ви дійсно любите Україну чи любите шмат землі, на якій українці вам очі не муляють? Постійно чуємо: ізраільтяни радять українцям те, ізраїльтяни радять українцям це. Ізраїльський досвід маємо використати в Україні! Згодні майже на всі 100%! Особливо готові з усім натхненням наслідувати досвід Ізраїлю у запровадженні івриту! Тільки от русскаязичним патріотам, які так ратують за ізраїльський досвід він аж ніяк не буде до вподоби. Іврит (давньоєврейська мова) - була мертвою мовою, яка вмерла ще у ІІ ст. після Р.Х. Вона ще теплилася у релігійній практиці юдеїв. Знавці цієї мови були величезним раритетом! Та от з'явився такий собі Еліезер Бен-Єгуда. Справжній подвижник відродження івриту. До 1881 р. написав аж 3 книжки про те, як вивчати іврит в сім'ї та школі. А коли одружився у 1882 р. змусив всю свою сім'ю говорити виключно на івриті. Так він заразив всіх своїх друзів та знайомих, бо прийшов до Бен-Єгуди в гості, будь добренький, говори на івриті: хазяї тебе тупо не зрозуміють. І робота пішла! Почали видавати газети, часописи, словники... І ось в 1948 р. з'являється Держава Ізраїль. Країна різномовних емігрантів. Більшість з них говорила мовами тих країн, з яких вони приїхали. Хтось ще знав їдіш (євреізована німецька). Що могло об'єднати цей конгломерат? - Звісно, що тільки спільна мова! І засновники Ізраїлю обрали іврит, як єдину рідну мову всіх євреїв з біблійних часів. Що, не було труднощів з вивченням? - Ха! Ще й які! Викладачів тупо не вистачало. Мало не одразу після заснування Ізраїлю почались зіткнення з арабами, які швидко переросли у нескінченну війну. І щось ніхто не вякав, що мовне питання не на часі, що треба, хоча б тимчасово, ввести кілька державних мов. Засіли за парти і вчили, поки всі не заговорили на івриті...
У підсумку, як бачимо, коли є бажання і воля, то аж ніяк ніщо не заважає знати і вивчити мову. Ані війна, ані розруха в економіці, ані "рєґіанальния їзикі", ані вигадані "історичні прецеденти", ані тиск сусідів не спроможні завадити тим, хто хоче єдності народу, а не триндіти про права мови окупантів в рідній країні!

 

© Ярема ГАЛАЙДА