Націоналістична революція неменуча!

Кажучи про порівняння основних ідеологій, слід згадати, що націоналізм та права ідея загалом протиставляє себе як комунізму, так і лібералізму. Тому націонал-демократія і націонал-лібералізм є сурогатними формами саме лібералізму, а аж ніяк не націоналізму. В той же час, якщо порівнювати для практичних цілей лібералізм і комунізм, мусимо констатувати, що саме лібералізм є прямим антагоністом націоналізму, а не комунізм, як про це часто кажуть.

Власне, тут прослідковується загальний принцип сатириків: розбити своїх супротивників на два ворогуючі табори і змусити їх чубитись між собою. Ще раз: чому саме лібералізм є повним антагоністом націоналізму, а не комунізм? Тому, що лібералізм не має нічого спільного з націоналізмом, жодної точки дотику. У той же час, націоналізм, як і комунізм, проголошує своєю метою боротьбу за соціальну справедливість, без якої неможлива побудова національної держави.

Проте, розуміння соціальної справедливості в націоналізмі і комунізмі корінним чином відрізняється. Так, побудова соціалізму є самоціллю для марксистів, між тим, як праві бачать його тільки у якості засобу для досягнення могутності держави і забезпечення існування свого народу. Якщо для комуніста метою революції є матеріальне благополуччя, ми боремось заради наших вищих ідеалів, існування більшості з яких марксистами заперечується.

Якщо копнути ще глибше, то ліві, як правило, бачать соціальну справедливість у максимальній доступності матеріальних благ для кожного, в той час, як ми заперечуємо подібні протиприродні зрівняльні підходи до розподілу результатів народної праці. Ми стоїмо на тому, що кожен, хто здатен працювати, має отримувати справедливу винагороду за працю, у купі із соціальними програмами держави, достатню для утримання великої сім'ї. Але нікому працездатному блага не мають діставатись без праці або неспіврозмірно із суспільною корисністю його праці. Це стосуються як великих капіталістів, спекулянтів, так і мігрантів та просто ледащо, які існують на дотації від держави.

Тому ми виступаємо проти введення так званого "гарантованого доходу", який просувається зараз рядом урядів європейських країн. Тут має насторожити вже те, що це пропонують ті ж політики, які активно лобіюють заселення Європи мігрантами зі Сходу та надання їм громадянства. Гарантований дохід - це не тільки спосіб повісити утримання сімей мігрантів на шию платників податків з числа корінного населення, а й шлях до відчуження самих європейців від праці (про це піде мова в одній з наступних публікацій). Підсумовуючи, доцільно процитувати уривок з промови забутого австрійського художника: "Соціалізм означає: загальне благо вище особистих інтересів. Соціалізм означає: думати не про себе, а про ціле, про націю, про державу. Соціалізм означає: кожному своє, а не кожному одне і те ж".

Націоналісти ж розуміють соціальну справедливість у світлі ідеалізму - як благо для цілого народу, а не тільки конкретного індивіда, як засіб, а не остаточну мету. На шляху до соціальної справедливості як націоналістам, так і комуністам необхідно зламати тиранію великого капіталу, що одночасно проводить антинародну і антинаціональну політику. Тому марксисти можуть виступати ситуативними союзниками націоналістів на шляху антикапіталістичної боротьби, але тільки до моменту зламу капіталістичної системи і завершення соціальної революції. З цього моменту неминуча боротьба не на життя, а на смерть між ідеалістами та матеріалістами, національним і космополітичним розумінням соціалізму.

Та чи можуть виступати ситуативними союзниками націоналістів ліберали, які не бажають ні знищення світового капіталу, ні збереження існування нашого народу? Союзниками "націоналістів" - так! Союзниками націоналістів - ні!

 

© Українська ЗЕНТРОПА