Фемінізм як хвороба сучасного суспільства

В українському суспільстві є люди, яким останнім просто-таки не сидиться на місці. Мова йде про різного роду апологетів ідеології культурмарксизму (феміністки, ліворадикали, антифа). Зауважимо, що під "місцем" маються на увазі переконання і позиція цих осіб у житті.

І ось яскравий приклад – останній шабаш "Київ-Прайд 2017" став показовим дійством. Адже його активні учасники довели, що можна все життя присвятити боротьбі за уявні права секс-меншин та зневажаючи навіть крихти патріотизму. На нашу думку, це не життя, а банальна ненависть оплачена кількома мішками іноземної валюти. Ненависть, заздрість і ревнощі в психології вважаються найбільш руйнівними для організму емоціями. А "захисники" ЛГБТ-спільноти, зокрема феміністки – доволі підходящі об’єкти для вивчення в цьому плані. По-перше, вони ненавидять усе, що не кориться їх утопічним ґендерним догмам по руйнуванню традиційної родини. По-друге, вони нехтують власними оголошеними позиціями про "рівність всіх для всіх" (згадаймо, хоча б, перекриття на час проведення ґейського циркового зібрання центральних станцій київського метрополітену!). І, по-третє, вони заздрять своїм ворогам (патріотам і націоналістам), адже вони озброєні не грошима і популістськими гаслами, а сталою ідеєю, що об’єднує тисячі громадян!

В цьому плані, виходячи з існуючих нині медичних та наукових знань, упевнено можна заявити, що фемінізм та супутні його рухи – це хвороба, як рак чи гангрена, якої так просто не позбудешся. Більшість активних феміністок, зокрема й прибічників одностатевої легалізації, розуміють наскільки почуття кровної спільноти сильне в людині, тим паче, в українців, які пережили вогняний Майдан та військове вторгнення агресора. Деякі прибічники культурмарксизму навіть проводять міжнародні конференції за підтримки уряду України, на яких уявляють, що відбудеться з нашими державою та суспільством, якщо люди будуть нехтувати власною історією і втратять почуття кровної приналежності.

Нам також добре відомі їх напрацьовані результати, це: 1) поступова "євроінтеграція" у вигляді запровадження на законодавчому рівні панівної ідеології демолібералізму з ґендерною рівністю; 2) ліквідація українців як титульної нації у морі кольорової маси з прибулих африканських і азіатських мігрантів; 3) "полювання на відьом" (націоналістів у першу чергу!) за рахунок мирних домовленостей з агресором та західними партнерами; тощо... І тут виявляється певний парадокс! Прибічники статевої рівності і фемінізму, які ненавидять націоналістів, ненавидять здорові суспільні цінності та їх вираження, просто не розуміють самого поняття націоналізму. Вони інакші, вони є ті – хто виступає проти чогось, адже нині це не тільки модно і круто, але необхідно для того, аби бути прогресивним, "у тренді".

У значній мірі захоплення "боротьбою з націоналістичною чумою" (яке довго тривати не може) навіяно західною модою. Саме звідти прийшли такі мейнстрімні фрази на кшталт – "яка різниця якої національності людина", "так зараз всі раси змішалися", "війна не вихід, необхідно домовлятись" і так далі. Подібні ідеї буквально втовкмачуються в мізки українців по всіх інформаційних ресурсах (від допису у блозі чи соціальній мережі, до повнометражної кінострічки та суспільного ток-шоу на телебаченні). Маємо з жахом констатувати, що хвиля повзучого демолібералізму дісталась і нашої країни!

Щоб побороти цю напасть, нам необхідно вже нині розпочати власну боротьбу за розум і душу української молоді. Ми, українські націоналісти і патріоти, маємо щоденно викривати підміну понять та пропагувати чисті помисли. У нас в руках хрест і меч, якими необхідно розчистити дорогу прийдешнім поколінням від ґендерної нечисті. Геть упередження, що суперечать законам мінливої матінки-природи та здоровому глузду! Тільки озброївшись правдою та власним ідейним стрижнем, нам під силу побороти нового, більш тямущого, ворога – фемінізм та демолібералізм.

 

© Ревуч СІЧОВИЙ