Маємо прийняти реальність

Наша реальність така, якою вона є, і на жаль, іншої в нас просто немає... Тому, ми маємо прийняти її, змиритися з нею, і перестати дурити самих себе теоріями типу: "от якби", "треба було", "можна було", "в нормальній країні..." - це все ілюзії, яким немає місця в реальному світі! Звичайно, це не значить, що не потрібно проводити роботу над помилками, але цим вже мають займатися профільні спеціалісти та аналітики, а не домогосподарки та Facebook-експерти.

Детальніше...

Традиції понад усе!

В часи загальної глобалізації і захоплення культурного простору чужорідним шлаком, ми повинні зберегти нашу культурну і національну ідентичність! Важливим є пам'ять про історичне минуле держави, адже історія України сповнена боротьби і становлення української нації. Знехтуючи цим питанням, ми можемо й не дізнатися про долю свого пращура, чи дізнавшись, засоромитися або не зрозуміти тих болей і радощів, якими жило минуле, а народ без минулого, ніби дерево без коріння, - легка здобич для невсипущого Зла.

Детальніше...

Бути націоналістом по-справжньому

Що іноді змушує мене дивуватися - це наша українська націоналістична ідея. Те, що наш чин іноді не доріс до потреб реальності і виглядає смішно, може бути обгрунтоване лише дрібним розмахом нашої націоналістичної ідеї. Ми не хочем ні на кого посягати - хочемо лише молитися на закордонних ідолів по-типу турецького президента Реджепа Ердогана, коли вони вчергове вирішують вдарити Путіна. Вдарити замість нас, бо ми нібито гуманні і демократичні.

Детальніше...

Справедливість як рушійна сила війни і миру

Протягом століть, людина нещадно веде війну і смиренно укладає мир... Протягом всього свого життя людство розділене безліччю ідеологічних та релігійних поглядів, тим не менш, саме ці поділи і змушують окремих індивідуумів об'єднуватися в спільність. Головним розділовим кордоном є справедливість, а точніше уявлення про неї.

Детальніше...

Козацький край, а не Terra Incognita

Якось так сталося, що світ найбільше в історії говорив про Україну не коли житомирянин Сергій Корольов виводив першого космонавта Юрія Гагаріна на орбіту, і не коли наш Максим Березовський обганяв свого однокурсника Вольфґанґа Моцарта у майстерності гри на фортепіано, не коли наш Майкл Стренк піднімав з своїми бійцями прапор США на Іводзімі, а коли ми давали комусь ляща - перш за все у часи Козаччини, коли оповідями про чубастих дядьок лякали пів-Європи (деякі герби східноєвропейських міст досі зображують відрубані голови ворогів-козаків).

Детальніше...