Український націоналізм сьогодні: що робити далі?

Український правий рух нині існує в попередніх формах і з тими методами діяльності, які були актуальні за доби даунєцкава тирана Януковича. Перш за все мова про активізм, безперечно схвально, але недостатньо аби націоналісти отримали дійсно те, на що заслуговують в політичному спектрі. Повторної революції як з Януковичем вже не буде: всі генерали готуються до минулих воєн, тому і в нас зараз манера йти оточувати Адміністрацію Ппрезидента чи Верховну Раду, хоча влада прекрасно до цього готова.

Детальніше...

Націоналізм ХХІ-го Століття

Націоналізм, як і більшість світоглядних позицій, пережив довгий шлях еволюції. Кожен з ідеологів вносив свою лепту в його формування, даючи поштовх у майбутнє, або гальмуючи поступ. В залежності від трактування поняття нації, бачення ролі держави, та економічного устрою, сформувались десятки різноманітних концепцій, течій та рухів, які подекуди суперечать один одному.

Детальніше...

Україна - фабрика рабів

Ми чомусь дуже гордимося, коли українців називають працьовитими і не вибагливими, але це характеристика хорошого раба. Тисячоліття володарювання іноземців сформували в населення сучасної території України стійку властивість, сприймати чужинців, як єдино-правильну владу і коритись їй.

Детальніше...

Куди йдемо?

Життя – це шлях. А життя нації – це величезна дорога. Її важко не помітити. Вона на стільки велика, що охоплює кожну, навіть найменшу, частинку дій та думок кожного з нас. І всі ми також йдемо такою дорогою. Йдемо вже дуже і дуже багато років. Інколи ми звертали в "не туди", інколи нас вели силоміць, інколи ми самі сліпо та покірно йшли за тим, хто нас вів. Останніх 24 роки ми йдемо самі. Вільні і сповнені мрій та сподівань. Напрямок, настрій, швидкість руху, все залежить лише від нас самих. І от виникає проблема, всі розуміють, що ми кудись йдемо, але ніхто не знає куди точно. Ніхто, не те що не знає напрямку руху, а й навіть не розуміє нащо ми це робимо.

Детальніше...

Від повістки до фронту

Одного недільного вечора до мене прийшла жіночка з міськради. Вручивши жовтий клаптик паперу, вона з сумом повідомила, що завтра потрібно явитись до військкомату. Побачивши мою посмішку, вона аж зраділа. Виявляється, були такі, що закривалися в туалетах, тікали через вікна (в Польщу, мабуть!?) та знаходили безліч способів відкосити в останній момент. Наступного дня, зранку, я вже проходив медкомісію. В загальному все виглядало так: "Здоровий? - Здоровий! - Придатний!". Правда, були чоловіки, яких можна було комісувати неозброєним оком, але наші Львівські воєнкоми не можуть провалити план мобілізації, а тому всі, хто прийшов на медкомісію, автоматично зцілювалися й отримали повістки на післязавтра з речами.

Детальніше...