Український традиціоналізм питання дещо екзотичне (якщо казати саме про український), і у багатьох питаннях не досконале, не вивчене і навіть не описане як слід. Власне, з чийого портрета вітчизняний традиціоналіст може зробити ікону? Якщо відкинути закордонних мислителів типу Генона і Еволи, то, мабуть, більше ні з кого, усі наші хоч трохи традиціоналістичні діячі та автори були все ж більше націоналістами, і це не прикра випадковість, це диктат необхідного: націоналізм для поневоленої нації є набагато важливішою і нагальнішою потребою, аніж традиціоналізм.

Цю країну та цю Націю врятують лише масові розстріли, щоб на руїнах попереднього покоління будувати нову державу з новою ментальністю. Тільки виховуючи дитину змалку у національно-свідомому руслі, при правильній подачі інформації, можна виростити з неї справжнього українця чи українку. На жаль, зараз більшість українців є псевдонаціоналістами або антиукраїнцями з промитими мізками.

Більше 300 років Україна була під гнітом Москви, і весь цей час українці боролися за власну державу. Наших предків знищували мільйонами - убивали, морили голодоморами, тортурами, ув'язнювали у тюрмах, висилали в Сибір, залишаючи лише слабких і покірних. Весь цвіт нації - інтелігенція, науковці, духовенство, педагоги, патріоти і лідери більше 300 років винищувалися.

Є помилковими спроби змалювати ситуацію в Україні як спектр політичних сил, по аналогії з політичним спектром у західних країнах. В Україні інтенсивно формується нація, і ми маємо справу не стільки з політичними силами, скільки з центрами національної "кристалізації". Між ними відбувається конкуренція за право формувати націю, визначати її майбутнє обличчя.