Полотно національної історії тнуть нитками міфів. Сьогодення - те місце, де вони зплітаються і в цьому плетивному русі творять суцільну тканину. Ткацтво, як і історія, подібне скоріше до магії, аніж до ремесла. З іншого боку, в кращі часи (зараз це не так) магія теж визнавалася за цілком звичне ремесло. Нас насправді значно легше здивувати, аніж пращурів...

Оце у дискусіях про мову найбільше подобається, коли якийсь розумака починає випендрюватись: "Ви от себе європейцями вважаєте, а там от в Швейцарії ось так, ну а в Бельгї он як, а в Іспанії взагалі так, і в Австрії так...". Панове, варто нагадати, що ми живемо в Україні, а не деінде! У нас власна історія, власна культура, власна мова і власне життя. І ще варто нагадати, що у далекій європейській країні Франція діє "Закон про захист французької мови", тож чхати вони хотіли на всі "рєґіанальния їзикі".

У головах новоспечених антифашистів можна розгледіти тільки обурення і нерозуміння, а звичайні люди просто знизують плечима. Нікому не хочеться копати так глибоко, щоб дістатися істини або бодай відповіді на таке просте питання. Більшість людей не бачить різницю між фашизмом і націонал-соціалізмом взагалі, деякі навіть не знають, що таке "націонал-соціалізм". Тож спробуємо пояснити усім новачкам, хто цього бажає, чому в нас розповсюджуються ультраправі ідеї...

Ідея традиціоналізму, безумовно досі є терра інкогніта, однак його існування стає все більш актуальнішим на тлі оскомини, яку набили суспільству постмодерністи. "Ми не гомосексуалісти, але все до того йде" - написав колись Сергій Жадан, правдиво описуючи стан сучукркультури. Це стається з націями які відмовляються від Традиції - рано чи пізно, їх культура дрібніє, епохальні томи "Война и мир" змінюються на "Блєск і ніщєта підарасів"...