Саме в чужій країні відчуваєш, що ж про тебе, тобто твою країну думають насправді. Шматочки інформації, які ми отримуємо з газет чи телебачення, не показують справжнього буття тої чи тої держави. А імідж, який нам нав’язують чи пропагують, часто далекий від того, що є в житті. Так само і тут, у старій-добрій Європі...

У період масової девальвації цінностей, хотілося з особливою повагою поговорити про героїзм. Коли мусульманин здійснює намаз, у нас нема потреби дізнаватися його віросповідання. Точно так і з християнином, коли той хреститься під час літургії у храмі. Що вже й казати про терориста, який збирається здійснити невідворотний злочин. До чого це все?..

Хто краще знає, про те, як боронити рідну землю, як не ті, хто ризикує власним життям у найгарячіших точках держави – на Луганщині та на Донеччині. Хто під обстрілами гармат молиться за власну родину та рідну Україну? Звісно, що наші захисники з різних куточків України.

Існують люди, про яких можна сказати, що їхнє переживання війни – це переживання естетичне. Ідеться не про інфантильну романтику, а про щось набагато глибше. Щось таке, що вкладається у класичне поняття естетичного, міститься і в зруйнованих населених пунктах, і в куряві, що супроводжує військову автоколону, і, зрозуміла річ, у зброї...