Парадокси української економіки

В дискусіях постійно виникають проблеми коли справа доходить до чітких визначень хто такі праві і хто такі ліві. Варто прояснити це питання, зробивши необхідні спрощення. По-перше праві і ліві бувають як політиці так і в економіці. Права політика це консервативна політика. Вона базується на збереженні перевірених часом суспільних форм і відносин, традиційної моралі, законів, сімї. Ліва політика або демократизм це політика постійного реформування суспільства на догоду йому ж а частіше меншинам цього суспільства. Це фемінізм, одностатеві шлюби, релігійний плюралізм, мультикультуралізм...

 

Детальніше...

Порядок та сила

Над східними рубежами нашої Вкраїни, над щільними шеренгами цегляних бараків і висоток, над лісосмугами і кручами сходить сонце якісно нового націоналізму. Ледь-ледь воно випинається з-за териконів...

Детальніше...

Київ як центр руської цивілізації

Заради чого обідраний росіянин із набряклим від пияцтва обличчям наряду з московським культурним інтелектуалом готові терпіти тиранічне ставлення до себе і нахабне використання державного механізму не на користь свого суспільства, а лише задля геополітичної експансії за рахунок простого народу? Фактичне життя у злиднях і все більш марну надію на матеріально забезпечене майбутнє ці люди охоче приносять в жертву. Заради чого?

Детальніше...

Програний патріотизм

Сучасний український патріотизм - бридке та жалюгідне явище. На данний момент патріотом України може бути представник будь-якої раси та сексуальної орієнтації. Справжні націоналісти вже давно програли карту "патріот" лібералам...

Детальніше...

Покоління перефарбованих

Постреволюційний український простір кишить тисячами "патріотів" і "націоналістів", які в потрібний момент зрозуміли, що треба маскуватися в настроях юрби, просто для того, щоб не стати персоною non grata. Невже комусь із нас вдалося отримати посади в Адміністрації Президента України за світлий розум, а не внаслідок вдалих знайомств та "просувань"...

Детальніше...

Маємо прийняти реальність

Наша реальність така, якою вона є, і на жаль, іншої в нас просто немає... Тому, ми маємо прийняти її, змиритися з нею, і перестати дурити самих себе теоріями типу: "от якби", "треба було", "можна було", "в нормальній країні..." - це все ілюзії, яким немає місця в реальному світі! Звичайно, це не значить, що не потрібно проводити роботу над помилками, але цим вже мають займатися профільні спеціалісти та аналітики, а не домогосподарки та Facebook-експерти.

Детальніше...

Традиції понад усе!

В часи загальної глобалізації і захоплення культурного простору чужорідним шлаком, ми повинні зберегти нашу культурну і національну ідентичність! Важливим є пам'ять про історичне минуле держави, адже історія України сповнена боротьби і становлення української нації. Знехтуючи цим питанням, ми можемо й не дізнатися про долю свого пращура, чи дізнавшись, засоромитися або не зрозуміти тих болей і радощів, якими жило минуле, а народ без минулого, ніби дерево без коріння, - легка здобич для невсипущого Зла.

Детальніше...

Бути націоналістом по-справжньому

Що іноді змушує мене дивуватися - це наша українська націоналістична ідея. Те, що наш чин іноді не доріс до потреб реальності і виглядає смішно, може бути обгрунтоване лише дрібним розмахом нашої націоналістичної ідеї. Ми не хочем ні на кого посягати - хочемо лише молитися на закордонних ідолів по-типу турецького президента Реджепа Ердогана, коли вони вчергове вирішують вдарити Путіна. Вдарити замість нас, бо ми нібито гуманні і демократичні.

Детальніше...

Справедливість як рушійна сила війни і миру

Протягом століть, людина нещадно веде війну і смиренно укладає мир... Протягом всього свого життя людство розділене безліччю ідеологічних та релігійних поглядів, тим не менш, саме ці поділи і змушують окремих індивідуумів об'єднуватися в спільність. Головним розділовим кордоном є справедливість, а точніше уявлення про неї.

Детальніше...

Козацький край, а не Terra Incognita

Якось так сталося, що світ найбільше в історії говорив про Україну не коли житомирянин Сергій Корольов виводив першого космонавта Юрія Гагаріна на орбіту, і не коли наш Максим Березовський обганяв свого однокурсника Вольфґанґа Моцарта у майстерності гри на фортепіано, не коли наш Майкл Стренк піднімав з своїми бійцями прапор США на Іводзімі, а коли ми давали комусь ляща - перш за все у часи Козаччини, коли оповідями про чубастих дядьок лякали пів-Європи (деякі герби східноєвропейських міст досі зображують відрубані голови ворогів-козаків).

Детальніше...