Реформа ООН: світовий уряд чи "стурбовані нації"?

Кінець ХХ ст. докорінно змінив кон’юнктуру міжнародних відносин. Серед всього іншого, спостерігається істотне зменшення міжнародного впливу національних держав. Натомість зростає значення інших акторів світової політики, а саме, міжнародних організацій. Яскравим прикладом тому є діяльність Організації Об’єднаних Націй, на яку сьогодні покладено завдання вирішення та запобігання міжнародних конфліктів, підтримання миру і безпеки.

З моменту створення ООН пройшло більше 70-ти років і за цей час ця світова організація зазнала докорінних змін. По-перше, відбулося збільшення кількості країн-членів. По-друге, розширилось коло питань у галузі міжнародних відносин. Проте головне залишається незмінним – Організація Об’єднаних Націй продовжує відігравати важливу роль в міжнародних відносинах, виступає як ключовий актор у боротьбі із глобальними проблемами людства.

Разом з тим, є очевидним, що задля ефективного виконання покладених "Статутом ООН" функцій, ця організація потребує реформ. Серед країн-членів відсутня єдина позиція щодо реформування ООН, адже кожна країна вбачає процес оновлення крізь призму власних національних інтересів. Саме тому, модернізація виявилася складною та довготривалою. В середовищі ООН та серед науковців розглядаються різні концепції оновлення цієї світової організації. Одним із предметів дискусії щодо реформування ООН постало питання можливості її подальшого перетворення на так званий "світовий уряд", коштом універсального характеру, діяльності та всеосяжного масштабу. Стверджується, що реалізація концепції "світового уряду" у площині Організації Об’єднаних Націй сприятиме створенню єдиної політичної влади у всьому світі.

Вперше ідею неминучого перетворення Організації Об’єднаних Націй у "світовий уряд" висловили західні науковці ще у 1960-х рр. В період "холодної війни" лунали пропозиції, щодо створення міжнародного уряду шляхом об’єднання збройних потенціалів провідних країн світу з метою забезпечення миру та безпеки. Прибічники іншого підходу намагалися сформувати єдиний, наддержавний орган влади на основі створення проміжної від соціалістичної та капіталістичної культурно-ідеологічної системи. Однак жодна з ідей не отримала позитивного схвалення міжнародного співтовариства. Активізація зазначеної концепції, як ніколи, є актуальною на сучасному етапі розвитку міжнародних відносин, оскільки процес глобалізації призвів до прямої взаємозалежності між країнами, виявив неспроможність держави самостійно відповідати на виклики сьогодення та визначив прагнення країн до об’єднання.

Водночас, останніми роками ООН як світова організація все частіше перетворюється на маріонетку в руках одного з членів її Ради безпеки. У першу чергу мова про РФ! Злочини Кремля ніхто не намагається ані зупиняти, ані давати їм належну оцінку та протидію. Військове вторгнення у суверенні землі Грузії в серпні 2008 р. Анексія українського Криму весною 2014 р. І, нарешті, збройний напад на український Донбас з його подальшим перетворенням на такий собі експериментальний відстійник для держави-агресора. Бюрократична структура ООН нині більш нагадує на об'єднані, а радше стурбовані нації, як було колись у кінці 1930-х рр.

Таким чином, можна зробити наступні припущення. Організація Об’єднаних Націй як універсальний учасник міжнародних відносин, до складу якого входить майже 200 держави світу, після реалізації радикальних структурних змін в цілому та її органів, не має жодних шанси стати плацдармом для створення наднаціонального політичного органа – "світового уряду", якому будуть передані певні функції національних держав. Перш за все, наддержавна владна структура має взяти на себе відповідальність за підтримання миру та безпеки в усьому світі, а не підкорятись волі та грошовим вливанням однієї з країн-членів організації. Також не варто тішити себе марними сподіваннями щодо впливу так званих миротворчих "блакитних шоломів" на локалізацію збройного конфлікту. Адже попри світовий нагляд за силами миротворчої місії, свій безпосередній тиск буде здійснювати той, кому вигідна рана війни та окупації. Саме так сьогодні влаштований світ!

 

© Аліна КОЖУШКО та Данило КАТРАННИК